18+: Парафрази й переклади. Книга 1

Миготить в камiнi вогник…

– Господи! Життя нiкчемне!

Молодi найкращi роки

Змарнувала я даремно!

Чоловiк – сама вiдраза —

В нервах вiдмiряе кроки.

Спiвчуття в очах немае,

Лиш неспокiй i морока.

Зупинивсь, торкнувся грубо:

– Врештi-решт, облиш цю драму:

Твоя поза – смiх та й годi,

Що це коiться мiж нами?!

Поговоримо по-людськи,

Чи на те не маеш волi?…

Сiла з переляком в оцi,

Майже мов школярка в школi.

– І при чiм тут моя поза?

Що за дурiсть з твого боку?

Його нiби перемкнуло:

– Знов одна i та ж толока!

«Собi каторгу утнула», —

Ти знервовано торочиш.

Як себе я запитаю

Про те ж саме… Можу. Хочеш?

Одне одного, ти згодна,

Ми лиш мучили з тобою,

Чи не краще…

Вона далi:

– Розiйтися стороною?

Ну, звичайно, легше всього

Змучити i розтерзати,

Потiм: «Ти вже не потрiбна!»,

В очi «Геть iди!» сказати…

– А який ти бачиш вихiд,

Як, скажи, нам далi бути?…

Що ти скиглиш i белькочеш?

Я не те хотiв почути!.

Поступки i вимагання,

Скарги, закиди, вимоги —

У сльозах все потонуло…

– Це не вихiд, ну iй-богу!

Що нас зв’язуе? Не дiти,

В цiм обое обережнi.

І звичайно, що не грошi,

У фiнансах незалежнi, —

Чоловiк як мiг старався

Зберiгати спокiй в мовi, —

Про кохання, – засмiявся, —

Смiшно вимовити слово.

– Смiх твiй зовсiм недоречний, —

Жiнка з мiсця пiдхопилась. —

Я це слухати не можу! —

І в кiмнатi зачинилась.

Чоловiк старався, кликав —

Марно… Сiв бiля камiна

І поринув у задуму,

Склавши руки на колiнах.

Вони з першого знайомства

Мiж собою не мирились.

Насмiхались, збиткувались,

Сперечались i сварились.

Вiн сказав iй: «Хай це смiшно,

Але – я люблю вас, панi!»

– Якщо смiшно, то навiщо

Ви освiдчились в коханнi?!

Рiзко, рвучко повернулась,

Мить – i вибiгла б iз зали…

– Пропоную руку й серце!

Згоднi?

– Так! – i заридала.

Цiлий день його по тому

Навiть чути не бажала.

Ну, а далi в спiлкуваннi —

Язики, мов гострi жала.

Одне одного шпиняли

Наодинцi i на людях.

Навiть думати не смiли

Те, що хтось когось не любить.

Було важко уявити,

Як це раптом – розiйшлися.

І з iронiею, в кпинах

Пiд вiнцем в сiм’ю сплелися.

Й «каторга», як вона каже,

З того часу потягнулась…

У задумi й не побачив,

Як дружина повернулась.

Хоч заплакана i зблiдла,

Але вдивовиж спокiйна.