18+: Парафрази й переклади. Книга 2

—

– Як радiсно тобою милуватись!

Яка блаженна неповторна мить!

– Прекрасний мiй! Моя сльоза щаслива!

Для нас лише зелене ложе-диво…

Над нами кедри… ти мене цiлуеш…

Кохай мене, коханий, я твоя!

Сердець гарячих перестуки чуеш?

Яка божественна ранкова яв…

А пiсля вся сумирна, розiмлiла,

На пишних травах випростала тiло.

На груди голову царевi прихилила,

Цар нiжно iй шепоче щось на вухо,

Почервонiла, посмiхнулась мило,

Готова день i нiч тi речi слухать…

– Брати менi, – озвалась, – доручили,

Щоб виноградник днями сторожила… —

(Маленьку руку Соломон голубить.

Свiй виноград я не уберегла.

Володар запитав: – Жалкуеш, люба?

– О нi! Коханий, якби я була

Засуджена з тобою розлучитись

І бiльш в життi нiколи не зустрiтись,

Я б з iменем твоiм жила до скону…

– Скажи-но, сестро, знала ти, хто я?

– Не знала, а хiба це перепона?

Мое життя вiдтак – любов твоя!..

Не смiйся, менi соромно признатись,

А тiльки, вибач, почало здаватись…

Чи ти не бог язичницький, мiй пане?

– О нi, не бог я, а всього лиш цар.

На цьому мiсцi, тут, клянусь, кохана,

З тiеi митi, як злились серця,

Я зрозумiв, iз юностi донинi

Не мав такого млосного томлiння.

Твоi вуста, усмiшка полохлива,

Твого волосся золотий вогонь,

П’янке вино соскiв твоiх тремтливих,

Щемливий дотик пальцiв i долонь…

Яке приемне ложе це зелене…

– О, царю мiй! Дивись, дивись на мене…

Мене хвилюють чорнi твоi очi,

Твое бажання пророста в менi.

Душа i серце, й тiло тебе хочуть,

Без тебе я не хочу жити, нi!

7

Басейн у Соломона восьмикутний,

Із мармуру, дзеркальний, самобутнiй.

Із сардонiксу голови левинi,

Вода iз пащ – мов океанський бриз.

Блискучi стiни в чорнiй дереви?нi,

Широкi сходи з малахiту вниз.

Служницi влили в нього аромати

І Суламiф взялися роздягати.

У захватi завмерли, як роздiли, —

Мов смуглий золочений зрiлий плiд,

Вiдкрилося прекрасне голе тiло…

«Для тебе, царю неба i землi!» —

Так Суламiф про себе шепотiла…

Пахуча вийшла, змерзла, посвiжiла.

Вдягли ii в льняну тунiку бiлу,

В хiтон, що променивсь, мов золотий,

Перлинами волосся перевили,

Цар вигукнув: – Краса землi, хто ти?

Ти, мов зоря, блискуча, промениста!

Сiмсот жiнок я знав, наложниць триста

І без числа дiвиць… Лиш ти едина!

Хвала тобi вiд всiх жiнок землi.

Царицею ти станеш неодмiнно,

Рабинi цiлуватимуть твiй слiд.