Пустоцвiт

– Саме так: для того, щоб цей дурний боягуз раптом не пробовкнувся, я незабаром пiдмовив архiмандрита накласти на Никодима за якусь провину обiтницю довiчного мовчання. Як бачиш, вiн хоч i дурень, а даного Господовi слова не порушив.

Старий чернець посмiхнувся. Григорiй же запитав наполегливо:

– Тодi хто ж я такий? Може, зовсiм i не син опалювача?

– Нi, Гришутко, ця людина не батько тобi.

– Он як?.. То може, я й не сирота зовсiм?

– Сирота.

– Що ж тодi?! У мене що, хвiст або ратички з рiжками були?

– Нi, Гришутко, набагато, набагато гiрше…

– Що iще може бути гiрше?! Без роду й племенi…

– А от i нi! Нi, Гришутко, зовсiм ти не безрiдний…

Погляд Теплова був настiльки красномовним, що хворий зiтхнув:

– Бувае, що приналежнiсть до того або iншого знатного роду – це гiрше, нiж походження вiд самого нечистого…

Отець Феодор зайшовся моторошним кашлем.

Григорiй хутко подав залишки вiдвару, хворий жадiбно надпив, якийсь час вiдлежувався, потiм мовив:

– Послухай, от ти вчився спершу у Феофана Прокоповича, потiм за кордоном… А ким би хотiв стати в майбутньому?

– Є в мене мрiя: найбiльше у свiтi хочеться стати вченим.

Вивчати рослини – це так цiкаво! А також хiмiя…

– А ще?

– А потiм… мабуть, хотiв би управляти школою. Може, насаджувати освiту, як Феофан Прокопович, якому ти рекомендував мене в учнi, пам'ятаеш?..

– Ще б пак, – кивнув отець Феодор, але одразу додав: – І все-таки, Гришутко, менi чомусь уявляеться, що ти не до кiнця вiдвертий зi мною навiть у момент, коли я перебуваю на смертному одрi.

– Та як можна!.. – обурився Теплов, однак хворий владним жестом змусив його замовкнути й запитав наполегливо:

– А от сенатором ти хiба не хотiв би стати? Або в колегii якiйсь засiдати, державними справами займатися…

– Я вiдвертий з тобою, отче. Але недарма говорять: кожному свое мiсце!.. Я нiколи не думав нi про сенат, анi про колегii. За кордоном незмiнно був першим у навчаннi, а тут я людина без роду й племенi, син опалювача Теплова…

– Забудь ти про це, зрештою! – мовив чернець роздратовано.

 – І якщо вже говорити про «мiсце» для таких, як ти…

– Тодi хто ж я такий?!

– Добре, зараз довiдаешся. Негайно.

І чернець почав свою розповiдь:

– Одною морозною нiччю до ворiт нашоi лаври, що на ту пору була ще монастирем, приповз зранений польський офiцер…

– Офiцер?! Польський?!

Григорiй не вiрив власним вухам.

– Так, мiй хлопчику, ти не помилився: польський офiцер.