Пустоцвiт

Гувернер Брюммер не пропустив нагоди ехидно повiдомити юного герцога, що так розпорядився саме його батько, який мрiяв виростити з сина прекрасного солдата – а що це за солдат, якщо вiн не здатен винести такий дрiб'язок, як голод?!

– Агов, ледарi, подати сюди ще вина й м'яса! – перiодично долинав через дверi крик батька, Карла Фрiдрiха Голштин-Готторпського.

– Пива й закусок!.. – волали офiцери.

– Та ковбасок не забудьте, дурнi!.. – додавав батько.

І все це завершувалося дружним п'яним ревiнням.

По коридору з кухнi поспiшала зграйка кухарчукiв, що несли блюда з усiлякими наiдками, барило пива й величезний глек вина. Вiд вишуканих ароматiв у Карла-Петера-Ульрiха паморочилося в головi, неслухнянi пальцi ледь утримували важелезну шпагу…

«Треба триматися, не здаватися! Треба триматися, не здаватися!» – немов молитву повторював про себе хлопчисько. Його нещасна мати померла вiд сухоти через три мiсяцi пiсля народження дитини, тож приголубити юного герцога нiкому: батько взявся робити з нього справжнього солдата, готового граючись переносити будь-якi негоди, тож оточив сина вихователями, налаштованими вiдповiдним чином – на кшталт гувернера Брюммера.

«Триматися, не здаватися. Триматися, не здаватися…»

І справдi, що це за правитель, якому вiйськова служба не пiд силу?! Карл-Петер-Ульрiх добре знав, що мае всi шанси колись зайняти шведський престол, однак у Пiвнiчнiй вiйнi, що завершилася пiвтора десятилiття тому, Швецiя була серйозно принижена… бiльш того – варварськи пограбована клятою Росiйською iмперiею, пiсля чого справи в державi серйозно похитнулися, а скарбниця неабияк спорожнiла.

Ясна рiч, умови Нiштадтського миру в майбутньому повиннi бути переглянутi, однак домогтися цього можна единим i аж нiяк не мирним шляхом.

І хлопчик ще мiцнiше стискав рукiв'я оголеноi шпаги слабкою поки що долонею, черпаючи сили в буйних фантазiях, де вiн командував блискавичною армiею, що переможно проривала кордони зарозумiлоi Росiйськоi iмперii.