Будинок на Аптекарській

– Що двiстi? – Ляна зiтхнула. Якийсь день загадок.

– Двiстi гривень. Його цiна – двiстi гривень.

– Я заплатила тисячу, – збрехала Ляна, щоб не виглядати в очах хлопця зовсiм дурною.

– О, то тебе обмахлювали, – Нiколай розреготався так, що аж схопився за живiт.

Супер. Цей особливий хлопчина смiеться з неi, Ляни, що iз червоним дипломом закiнчила iстфак. Але смiеться справедливо. І все через те, що посоромилася зiзнатися в тому, що чогось не вмiе. Скiльки разiв мала через це проблеми, але нiчого не навчилася.

Згадала, як одного разу iз старшими хлопцями тут, у Хмельницькому, полiзла в кабiну будiвельного крану. Коли опинилася нагорi й глянула вниз – тiло наче паралiзувало. Бо Ляна страшенно боялася висоти. Але нiкому про це не сказала, бо не хотiла чимось поступатися друзям. Злiзти вниз iй допомiг товариш Дмитро. Коли торкнулася ногою землi, розплакалася. А той не розсмiявся, як Ляна боялася, а покрутив пальцем бiля скронi:

– І нащо лiзла, якщо боялася?

– Бо хотiла, як ви.

– Дурна. Була б бiди наробила й нам, i собi. Через силу – нiколи не бувае добре.

Цiкаво, де тепер Дмитро? Треба спитати бабусь бiля пiд’iзду.

Ляна взяла паперiвку з кавою i сьорбнула ковток: гаряча. Цiкаво, як Нiколаю вдалося принести ii здалеку i не остудити.

До своеi порцii хлопець навiть не торкнувся.

Головне, що Ляна зрозумiла за цей день – навiть якщо вона залишиться тут зовсiм недовго, поки Нiколай не знайде iншу роботу, а вона не вигадае, що робити з магазином i речами, iй треба буде вчитися.

«То ти вже вирiшила не продавати магазин?» – спитала сама себе в думках i зiтхнула.

– Ти не сумуй, – поклав iй руку на плече Нiколай так само, як недавно заспокоювала його вона сама. – Вiктор – еврей, вiн кого хочеш перехитрить.

Ляна округлила очi:

– А ти звiдки його знаеш? Мiсцевий?

– І так, i нi. Колись розповiли, – хлопець уперше за весь час на мить перестав посмiхатися.

Єврей… Коли Ляна розповiдала комусь у Киевi, що народилася у Хмельницькому, найчастiше в людей це мiсто асоцiювалося саме з еврейськими погромами. Лянi тато про них теж розказував. Мама страшенно за це сварилася, бо вважала, що то застрашна «казка» для малоi дитини. А сама Ляна тi розповiдi любила. Хоч i плакала потiм ночами, жалiючи еврейських дiточок, котрi залишилися без батькiв.