Будинок на Аптекарській

Тодi, у лютому 1919 року, до командира Запорiзькоi козацькоi бригади Івана Семесенка дiйшла iнформацiя вiд розвiдки, що в Проскуровi готують бiльшовицьке повстання. Проскурiв на той час був повiтовим центром губернii, мав вигiдне прикордонне розташування i залiзницю. Саме тому тут часто дислокувалися вiйська. Бiльшу частину населення на той час складали евреi. Чому в повстаннi зробили винними саме iх – досi велика загадка для дослiдникiв. Ляна, навчаючись в унiверситетi, зустрiчала сякi-такi працi на цю тему.

Але за часи «радянщини» до мас людських просочувався лише один висновок – у погромi, що забрав життя кiлькох тисяч евреiв, був винен Петлюра.

Кiлька рокiв тому в пресi також «розкручували» скандал про антисемiтство i нацiоналiстiв. Ще тодi Ляна згадала про Проскурiвський погром. Виявляеться, сварити украiнцiв i евреiв досi залишаеться безпрограшним варiантом полiтичноi боротьби.

Семесенко – молодий хлопець, попереджував евреiв про те, що застосуе силу, якщо тi не перестануть допомагати бiльшовикам, а згодом придушив першi прояви непокори i вiдразу ж кинувся нищити евреiв, якi, на його думку, були заколотниками.

Щоправда, заборонив грабувати i гвалтувати. Є данi, що лист вiд Петлюри про те, що погром треба припинити, надiйшов уже за три години вiд його початку. Ляну завжди вражала така оперативнiсть. Тодi ж не було нi мобiльних, нi навiть стацiонарних телефонiв. Тому можна вважати, що реакцiя Петлюри була миттевою. Семесенка по тому забрали у в’язницю. Але про це вже мало хто знае. Петлюра навiки залишився в iсторii Радянського Союзу антисемiтом, а погром в лютому 1919 року – найнеприемнiшою сторiнкою в iсторii Проскурова.

Цiкаво, що пiд час погрому постраждали лише родини бiдних евреiв. Ляна добре пам’ятае, як батько водив ii Проскурiвською i показував уявну лiнiю, яка розмежовувала колись мiсто за соцiальним станом. По один бiк жили i гендлювали багатi евреi, по iнший – бiднi. Саме бiднi й потрапили пiд гарячу руку гайдамакiв Семесенка.

Кажуть, тодi сиротами в мiстi залишилися близько 1000 дiтей.

– Слухай, – торкнулася плеча Нiколая, – пiдкажи, що менi робити, аби швидше зрозумiти, що тут до чого, – обвела рукою магазин.

– По-перше, нiколи не поспiшати. Так мене дядькоанатолiй вчив. З тими речами, що вже е в нас, все просто: дивишся номерок, шукаеш у зошитi, бачиш цiну, яку дядькоанатолiй записав, i кажеш покупцю трохи бiльше, щоб було куди знижувати, якщо той буде торгуватися.