Будинок на Аптекарській

Іван якийсь час мовчав, а потiм заговорив впiвголоса:

– Щось вкрали?

– Нi, але менi страшно.

– Може, ти себе накручуеш?

– Слухай, ти мене маеш за iдiотку? Я дипломований юрист, мiж iншим. Ми кримiнальну справу теж вивчали. Якщо я кажу, що в мене вдома хтось був, то в мене вдома хтось був! – кричала в трубку.

– О’кей, що я можу зробити?

– Тобто, якого бiса я телефоную саме тобi, ти це хотiв спитати? – Ляна вже не могла стримати емоцii. – Мiж iншим, ти мiй майже единий знайомий у цьому мiстi, кому менi ще дзвонити.

Сам же номер i дав, пам’ятаеш?

– О’кей, о’кей, не кричи, – майже шепотiв у слухавку Іван. – Щось придумаемо. Я зараз не можу розмовляти, але завтра заiду. Хочеш – камеру поставимо. Лягай спати.

Ляна кинула слухавку. Добре сказати – лягай спати. А як лягти, коли ще зовсiм недавно хтось ходив по твоiй квартирi й перекладав речi? А що, як вiн i досi тут?

Ляна вiчинила дверi у ванну i вхопила в руки швабру. Далi обережно ступила в кухню i провела долонею по стiнi, шукаючи вмикач свiтла.

Натисла i видихнула: в кухнi було порожньо. Бiльше в цiй квартирi сховатися нема де.

Знайшла у вхiдних номер Дмитра i натисла виклик. Той вiдповiв майже одразу.

– Слухай, ти, звiсно, не ображайся, – вiдповiв на ii емоцiйну тираду про все, що сталося, – але кому потрiбна ваша квартира?

– Звiдки я знаю? Але тут точно щось нечисто. Може, полiцiю викликати?

– Скажу тобi як колишнiй слiдак: хочеш згаяти час – викликай. Ну сама подумай – у вас нiчого не пропало, камер нiде нема, подвiр’я в центрi – прохiдний двiр.

І головне – мотив. Який мотив у того, хто залiз у вашу квартиру, ще й, як я зрозумiв, вiдчинивши дверi своiм ключем.

– Так, замки цiлi, – Ляна про всяк випадок оглянула дверi – жодноi подряпини.

– Одним словом, нiхто твого гостя шукати не буде.

– Дiмон, менi страшно.

– Слухай, може, я тебе зараз ображу, але скажи, – Дмитро переривався кожнi кiлька слiв, щоб вiддихатися, – схоже, вiн iще не дiйшов додому, – скажи, ти спiлкувалася з татом останнiм часом?

– Нi.

– Отож. І як вiн жив – не знаеш, правда?

– Правда, – настрiй Ляни остаточно зiпсувався.

– Тодi скажу зi своеi полiцейськоi практики – «шерше ля фам».

– Тобто?

– Тобто-тобто, – передражнив ii Дмитро. – Шукайте жiнку.

Ляна мовчала. Дмитро вичекав паузу i продовжив:

– Ти не припускала, що твiй тато мiг мати якiсь стосунки? Вiн мiг сам дати ключ вiд квартири якiйсь жiночцi, а та не наважувалася зайти у твоiй присутностi.