Будинок на Аптекарській

– І не прийшла на похорон? Дивнi, скажу тобi, це були стосунки. Та й вiдбиток взуття навряд чи жiночий.

– А якщо кросiвки?

– Варiант, – знизала плечима Ляна.

– Слухай, ну, може, вона одружена чи щось таке. Не хотiла, щоб ii викрили. А в квартиру прийшла за якимись своiми речами. Знаеш, скiльки я таких iсторiй на власнi очi бачив.

Розмова з Дмитром нiтрохи не заспокоiла. Їi батько – герой любовноi iсторii? А, власне, чом би й нi? Та хоча б тому, – переконувала себе Ляна, що в цiй квартирi немае жоднiсiньких слiдiв перебування жiнки.

Бiльше того – нормальна жiнка тут би здурiла. І вiдразу б перемила всi цi липкi ручки кухонних шкафчикiв.

Ляна, нiби щоб переконатися у своiх висновках, торкнулася до однiеi з них. Ручка була чиста! Перемацала решту – усi ручки кухонних шкафчикiв тепер не липли. Ляна принюхалася: в повiтрi ледь вловимо пахло якоюсь побутовою хiмiею. Усi ручки шафок хтось ретельно помив.

Дiвчина впала на диван й охопила голову руками: очманiти!

Вранцi наступного дня Ляна знайшла в кладовцi молоток i два крихiтних цвяхи, вбила iх у одвiрки на рiвнi десяти сантиметрiв вiд пiдлоги i зав’язала мiж цвяхами нитку.

Така пастка мала б виказати, якби до квартири без неi хтось увiйшов. Дверi вiдчиняються всередину, тож не розiрвати нитку при цьому неможливо. Колись таким чином вони з друзями охороняли «свою» територiю в пiдвалi – покинуту кимось комiрчину, мiсце, де могли гратися лише мешканцi цього будинку, а зайдам було зась.

Ляна вирiшила також перевiрити версiю Дмитра.

На щастя, iз самого ранку бабусi пiд пiд’iздом були на «бойовому посту».

– Слухайте, – пiдсiла до них пiсля традицiйного обмiну вiтаннями, – дещо вас запитаю. Ви ж тут, – зробила паузу, щоб обдумати, як сформулювати питання й не образити жiночок, – ви ж тут багато часу проводите, всiх знаете. Скажiть, у мого батька хтось був?

– Хто був? – старенька жiночка повiльно повернула в ii бiк голову.

– Ну, жiнка. Коханка. Не знаю, як ще сказати.

– Була тут одна, – жiночка пiдняла вказiвний палець вгору, а ii подруга ствердно закивала головою.

 – Приходила кiлька разiв. Молода така, туфлi на обцасах височенних. Я спочатку навiть думала, може, то ти, тобто донька його. А вже потiм все сталося, i ти приiхала.

Ляну нiби вдарили чимось по головi: отже, жiнка таки iснуе.

– Як вона виглядала? – не знати навiщо перепитала в жiночок.

– Як-як. Як усi фiфи тепер виглядають. Волосся довге, руде, кучеряве. Сережки у вухах завжди величезнi, схожi на циганськi.