В неділю рано зілля копала

Мала дванадцятилiтня Тетянка вiдпровадила ii в товариствi Іванихи Дубихи, нiби помагаючи переносити циганську обстанову i речi, яких, впрочiм, було так мало, що по двох разах стануло вже все в хатинi над яром на мiсцi.

Коли Тетянка вертала вiд Маври бiлою стежкою, плачучи, телiпалися в ii малих ушках золотi обручки-ковтки, пiвмiсяцi, якi Мавра випорола десь з якогось старого лахмiття i вложила дитинi на пам’ятку вiд себе.

– Носи iх, доньцю, i не скидай нiколи… – говорила-примовляла Мавра поважно, вкладаючи iх дитинi в уха.

 – Золото хоронить вiд зла i притягае друге золото. Малою дiстала я iх вiд своеi матерi, що здобула собi iх десь далеко, далеко в свiтi славним ворожiнням своiм. Носи iх, а будеш в них красна i пишна, як сама туркиня.

– Як сама туркиня, – повторило так само поважно дiвчатко, пiддаючись спокiйно операцii чорноi приятельки та прислухуючись з увагою кождому ii слову.

Вiдтак, обiцяючи собi обопiльно забiгати як змога «частенько» до себе, розсталися.

– Приходи до мене, Мавро, бо я без тебе умру! – наказувала Тетянка ще раз при вiдходi.

– Прийду, доньцю… прийду! – прирiкала свято Мавра, утираючи мовчки сльози з очей, що сунулися iй по худiм лицю з жалю за дитиною.

– Щоднини, – наказувало знов дiвчатко.

– То, може, вже й нi, – чулося у вiдповiдь, – бодай спочатку нi. Бо люди, побачивши мене так часто у вас, глузували б, що «дверми (сказали б) вiдiйшла циганка, а вiкном назад вернула…» Але не журися, доньцю. Мавра Тетянку любить i вона ii не забуде – прийде.

І справдi, вона держить слова. Вiдвiдуе, як приобiцяла. Хоча i не щоденно, але й не зрiдка. Лиш зимою гiрко. Мати доню не пускае, та раз-два на тиждень приходить Мавра до неi. А наповнивши собi бесаги[8 - Бесаги – мiшечки.] тим, чим обдарить Іваниха Дубиха, i напестивши та налюбувавшися доволi Тетянкою, вона вертае вдоволена назад до своеi хати.

А Тетянка, що вже потрохи вiдвикла вiд Маври, звертаеться назад, усмiхаючися вогкими очима до матерi, i тулиться до неi…

Хутко звикла Мавра до своеi романтичноi оселi i не жалуе свого переселення.

За сiльськими людьми вона не тужить, бо допекли iй в долах доволi, чи не на всi часи. А жiнки й молодицi, що потрiбували поради i лiкiв чи примiвок вiд знахарки-ворожки, знаходили i вiдвiдували ii й тут. І жодне, що тут появиться, не приходить з порожнiми руками.

Одна принесе муки, друга молока, хлiба, третя одробину свiтла, дехто грошенят на тютюн, а кожде чимось обдарить, жодне впорожнi не прийде.