В неділю рано зілля копала

І добре iй живеться, Мавра не знае великих злиднiв, iй багато не треба.

А Тетяна що рiк, то бiльша i краща, прибiгае також погiдними ранками до давньоi своеi приятельки – i не скучно Маврi.

Лiтом збирае вона гриби, малини, ягоди, носить в мiсто на продаж, i все капне щось i за те. В п’ятницю i суботу спускаеться в сусiднi села або й мiста межи багачi по милостиню i нiколи не вертае з порожнiми торбами.

Вечором розкладае своi здобутки на лаву i стiл, що ще по пастухах остали, i радуеться ними. Ранками збiгае за деякою товариною Іванихи Дубихи дозирати – i живеться iй не согiрше.

Сказано: iй багато не треба. А зимою знов днi короткi, ночi довгi – i хутко переживаються. Весною i лiтом, аж до пiзньоi осенi ходить ще i по зiлля, яким мiж людьми тайком торгуе, ворожить… І от як тручае ворожка Мавра своi днi на горi Чабаницi, в лiсi навперед себе…

* * *

Інакше живеться Іванисi Дубисi та Тетянi в долинi коло млина. Іваниха подаеться пiд вагою господарських клопотiв, а Тетяна виростае, розвиваеться в прекрасну справдiшню лiсову русалку.

Їй вже двадцятий рiк.

Висока, гнучка та бiлолиця. Особливо одним впадае вона кождому в очi, хоч би кому. Се своiм блiдавим лицем i чорними густими бровами, що лукувато здiймаються, зцiпившися над носом, над чорними задумчивими очима.

Виглядае, мов якась пишна боярська дитина, що дивуеться мовчки всьому на сiм свiтi.

Переходить хто попри неi з людей, задивиться на молоде прегарне лице з високо пiдсуненими чорними бровами, що надають лицю виразу глибокого зчудування, – задержиться мимоволi на хвильку i любуеться нею.

А вона нiчого.

Вiдповiсть з зачудованим поглядом мовчки згори (бо ж ростом в матiр вдалася) – вiдтак, засоромившись бог знае чого, усмiхаеться. І яка ж чудова вона тодi, коли усмiхаеться. Скiльки м’якостi душi i серця, скiльки тепла зраджуе мимоволi усмiх тих молодих невинних уст. Попри те й душа ii чиста, бiла, мов голуб, i нiчогiсiнько злого не знае. Яке зло знала би молода Тетянка, коли, окрiм лiсу, млина, своеi хати з святими iконами i староi нянi Маври, нiчого iншого не знае.

Та, здаеться, нiхто не знався так добре на красi молодоi Тетяни, як сама ii поважна мати. Глядить iнодi на неi i мовчки в душi молиться до неi. І не лиш до тоi ii тiлесноi краси, але й до душевноi доброти тоi одинокоi своеi дитини. Нiхто-бо ii справдi не знае, не розумiе так добре, як сама мати. Яка працьовита, чесна, яка милосердна вдалася вона iй.