Вийти з кола

Врештi його язик не стерпiв мовчанки:

– Даруйте Ваша Милосте, але заради якого щiстя ми повиннi так поспiшати?

Марек не вiдповiдав. 30-рiчний король бачив себе на власному розкiшному лiжку. Поруч iз ним бiлiло прекрасне оголене плече Каролiни. Вiн прокидаеться i водить поглядом по силуету коханоi жiнки, що огорнутий серпанком ранкового сонця. Нахиляеться до неi i цiлуе у шию. Чуе ii поривчасте дихання.

– Моя найдорожча? Щось трапилось?

Каролiна схлипуе.

– Каролiнко, сонце мое, що таке?

Королева повертаеться до нього.

Очi у неi заплаканi, але голос стриманий i твердий.

– Вчора, пiд час балу, герцог Шандор де Руанський зiзнався менi у коханнi i запропонував зробити дитину. Заради блага королiвства.

– Єсно. Все есненько, – Єрко так i не отримуе вiдповiдi на свое запитання – Марек прикутий поглядом до пейзажу за вiкном.

Карета мчала по дорозi, вiдчайдушно пiдстрибуючи, i вiзник, здавалося, давно забув, який «цiнний вантаж» вiн перевозить. Загiн вершникiв, що супроводжував короля, також не вiдставав.

На чолi охорони був сам Геральд – найкращий рицар у королiвствi.

Дорога вивела ескорт до величезноi садиби герцога де Руанського. Карета рiзко повернула i попрямувала вздовж високоi загорожi. Вiд повороту пасажири мало не обнялись. Єрко кинуло на Марека, i вiн трохи знiяковiло поспiшив повернутись на свое мiсце.

– Пробачте Ваша Свiтлосте, але тут таке дiеться, що я просто не винен, – розвiв радник руками.

Марек коротко кивнув Єрко.

У цю ж мить Казимир висунувся у вiкно i подав знак вершникам. Геральд осадив коня i пiдняв руку. Загiн миттево вiдреагував на команду ватажка i спинився. Охоронцi провели поглядами карету, що уже наближалась до ворiт маетку герцога.

– Наш вiзит цiлком анонiмний? – хмикнув Єрко.

Вiн знову не дочекався вiдповiдi, але для радника воно й не було потрiбно. Єрко ще вранцi все втямив, коли вони сiдали в карету без королiвського герба i брали iншого вiзника. Радник розумiв, чого хоче Марек, але й знав помилку, якоi вiн допустився.

Вартовий бiля ворiт помiтив екiпаж, що стрiмко наближався до володiнь герцога. Якийсь час вiн напружено вдивлявся в карету. Зненацька воiн гукнув щось хлопчиковi, котрий стояв поруч, i той рвонув з мiсця.

Марек помiтив, як фiгура хлопчика вiдiрвалась вiд ворiт i чимдуж побiгла до будинку герцога. Наче посильний мав якусь страшну звiстку.

– Вони вгадали, що це я?… – замислено пробурчав король.