Мій друг Франц Йосиф

– Що сталося? – перепитав вiн. – Пiдозрюю, щось важливе.

Карл Людвiг обiйняв мене за плечi й повiв до дивана. Майже силомiць посадовив.

– Коли менi повiдомили, що iз самоi столицi у Лемберг прибув пан, щоб координувати дii намiсника перед прибуттям до мiста мого брата, i детально описали прибулого, я аж нiяк не подумав про тебе. Навiть пiсля того, як дiзнався твое прiзвище. Пан Рутецький! Придумати ж таке!

– І навiть не здогадалися, що фон Рутецкi та Рутецький можуть мати щось спiльне? – запитав я.

– Уяви собi, пiдозри були, але пiсля того, як тебе описали, сумнiви перемогли.

Ну не мiг мiй знайомий Максимiлiан одягти на звичайну жилетку звичайний фрак i просто так, наче так i мае бути, на простому фаетонi прибути до цього мiста! Тебе ж у Вiднi iнакше як Крезом не називали! А тут простий фаетон!

Я перечекав, поки ерцгерцог виговориться.

– Але про справи потiм! – продовжував вiн. – Розкажи краще, як мiй брат? Як Сiсi?

(Я вже давно помiтив, що молодший брат цiсаря непостiйний у своiх думках i при будь-якiй нагодi або ж i без неi миттево переключаеться на iншу тему.

Непосвяченому у таке спiврозмовнику iнодi бувае важко зосередитися. Але ж я посвячений!)

– Ваш вiнценосний брат зараз у Будапештi i не сьогоднi-завтра мае намiр прибути залiзницею до Кракова, а вже звiдтам каретою сюди, у Лемберг, – говорив я. – На жаль, столиця Галiцii та Лодомерii ще не мае такого сполучення.

– Це ненадовго, – запевнив мене Карл Людвiг. – До мене нещодавно приходила делегацiя поважних жителiв Лемберга з проханням, щоб я посприяв цьому.

Цього разу Францу доведеться трястися жахливими галицькими дорогами, а вже до наступного разу, коли вiн зволить ощасливити це мiсто своею присутнiстю, гадаю, залiзниця вже буде. Що вiдбуваеться у Лаксенбурзi[5 - Лаксенбург – замiська резиденцiя австрiйських цiсарiв.]? Я не в курсi всiх справ та iнтриг вiдколи востанне був на хрестинах моеi племiнницi Софii.

– Імператриця Сiсi вже оправилася пiсля пологiв. На жаль, ваша матуся вiдразу ж пiсля хрестин забрала дiвчинку до себе в апартаменти, i для того, щоб побачити дочку, Сiсi змушена просити про це у вашоi матусi, – повiдомив я.

Почуте засмутило ерцгерцога, але не стало для нього чимось незвичайним. Крутий норов своеi матерi вiн знав iз самого дитинства й тому не здивувався, коли вона щось подiбне робила зi своею невiсткою. Інше хвилювало Карла Людвiга. Хоч його вчинок усi назвали шляхетним та гiдним молодшого брата, це не могло не залишити вiдбиток у його душi.