Мій друг Франц Йосиф

 – То як, пане Людкович?

– Я радий, що не один лише пан Рутецький уперше насолоджуватиметься виставою, – вiдповiв детектив.

– Смiю запевнити, ви не будете розчарованi, – запевнив Карл Людвiг.

Невдовзi ми пiд’iхали до колонади перед театром. Вiн розташувався на правому березi Полтви i мав досить-таки ошатний вигляд. Оглядаючи його iззовнi, я вiдзначив, що вiн побудований у класичному стилi й органiчно вписуеться у навколишнiй ансамбль. І був чи не найбiльшим театром, у яких менi ранiше доводилося побувати.

Це мое зауваження не могло залишитися поза увагою ерцгерцога Австрiйського.

– Третiй у свiтi! – гордо мовив вiн. – Лише Ла-Скала i театр у Дрезденi бiльшi.

Я нiколи не бував нi у Мiланi, нi, тим бiльше, у Дрезденi, але охоче повiрив словам ерцгерцога.

Ми увiйшли в театр. Мiстяни, що вже наповнили хол примiщення, шанобливо вiталися з Карлом Людвiгом, iз чого я виснував, що вiн користувався шаною серед знатi.

Видно, ерцгерцог з якогось часу мав тут свою ложу, позаяк, не вагаючись, одразу попрямував до одних з численних дверей.

І дiйсно, за ними була невелика ложа, щоправда, на мое здивування, розташовувалася вона не проти сцени, а дещо справа. Тим не менше, огляд був чудовий, можна було споглядати не лише за дiйством на сценi, але й спостерiгати за глядачами.

Я одразу зауважив деяку скутiсть у рухах Теофiла Людковича i зробив висновок, що подiбнi вiдвiдини театру для нього не такi вже й частi, а якщо вони i траплялися, то зазвичай вiн займав мiсце у партерi за два золотих, а не тут, у ложi.

Глядацька зала поволi наповнювалася людьми, обов’язковий у таких випадках шум повiльно затихав. Здавалося, артисти лише чекали цього моменту, коли глядачi затихнуть остаточно.

Велика важка завiса на сценi розсунулася, i почалася вистава…

Карл Людвiг мав рацiю щодо того, що в себе у Вiднi я нечасто пропускав якусь прем’еру. Щоправда, слiд зiзнатися (хоча б самому собi), що я не завжди вiдвiдував вистави заради однiеi лише вистави.

Найцiкавiше дiйство зазвичай починалося саме тодi, коли опускалась фiнальна завiса. Звiсно, було б неправдою стверджувати, що я абсолютно не розумiвся на мистецтвi театру, але й знаним театралом, як от молодший брат цiсаря, назвати себе не мiг.

Вистава, дiйство якоi розiгрувалося на сценi, була недурна, артисти викладалися на повну, тож особливих претензiй з мого боку не було.