Мій друг Франц Йосиф

– Куди, пане? – поцiкавився слуга. – Просто до намiсника?

– І як ти собi це уявляеш? – вiдповiв я. – У такому виглядi? Стомлений дорогою? Спочатку вiдпочинок, а вже потiм справи.

– Так, пане! – згодився слуга. – Зволите одразу iхати до вашого маетку?

– І бажано швидко!

Найбiльше менi хотiлося прийняти ванну i хоча б годинку вiдпочити, а вже потiм зайнятися справами, котрi привели мене до цього мiста.

Будинок, у ворота котрого через деякий час заiжджала наша карета, розташувався на одному з пагорбiв, був одноповерховий i, що неабияк важливо, потопав серед фруктових дерев.

Я ще не знав, скiльки часу менi доведеться затриматися у Лембергу, але у червнi провести цей час серед зелених дерев приемнiше, анiж просто у кам’яницi на березi рiчки, що далеко поступаеться Дунаю, який перетинае Вiдень.

Прибуття екiпажу вигнало з будинку двох слуг i управителя. Поки один зi слуг притримував переднього коня, другий тим часом встиг вiдчинити дверцята карети i висунути сходинку. Я надiв на голову цилiндр i ступив на землю.

До мене одразу ж приступив управитель – низенький повненький чоловiчок, з усього видно, поляк.

– Щасливий вiтати вас у Львувi! – досить чистою нiмецькою мовив вiн.

«Поляк!» – вiдзначив я. Тiльки вони за кожноi нагоди, а то й без нагоди, не забувають нагадувати iншим, що Лемберг колись належав полякам i звали його саме Львув.

– Занесiть речi у моi покоi i приготуйте теплу ванну! – розпорядився я, бо саме цього менi хотiлося найбiльше.

– Ванна уже готова, – вiдказав управитель.

 – Коли менi повiдомили, що саме сьогоднi у Львув прибувае така поважна особа, розпорядився з ночi нагрiти воду. Адже я не знав, коли саме ви приiдете.

Я подивився на управителя iншими очима.

– Як тебе звати? – поцiкавився.

– Яблонський! – повiдомив вiн. – Янек Яблонський, прошу пана!

– Тодi веди мене, Янеку Яблонський!

У супроводi управителя я пройшов до вiдведених менi кiмнат. Взагалi у моему розпорядженнi був увесь будинок i я мiг зайняти будь-якi кiмнати, але тi, що були приготовленi управителем, нiяких заперечень не викликали.

Коли слуги занесли валiзи й плетенi ящики, я звелiв закликати свого слугу. Вiн мав гучне iм’я Конрад, походив з Тiроля й ось уже рокiв двадцять вiрою i правдою служив у нашiй родинi. Конраду було майже сорок рокiв, i мое життя проминуло на його очах. У його обов’язки входило завжди бути поруч мене, або хоча б поблизу, i за потреби виручати з неприемних ситуацiй.