Темна синя вода. Потік

А купаються зараз, мабуть, всi виключно голяка, бо купальникiв ще не вигадали. Хоча дiвчата, може, в сорочках.

– Ах ти ж моя перевiзниця, – дiд погладив онуку, й та притислась до нього – палко-палко, наче й не кiлька годин тому бачились, а кiлька тижнiв.

Ну як таких зачищати.

– Куди далi, хлопцi? – нерозважливо запитав дiд.

Дурний пiп його хрестив.

Колись, давно-давно, багато рокiв попереду, сталося у Харковi кiлька зухвалих пограбувань. Достоту як у фiльмах про гангстерiв, якими захоплювались пiдлiтки та юнаки, а батьки чомусь не захоплювались.

Мабуть, розумiли, що опинитися на мiсцi гангстера пощастить мало кому, а от на мiсцi жертви – так шансiв бiльше.

Так воно й сталося.

Харкiвськi гангстери теж, мабуть, надивились фiльмiв, й стрiляли не замислюючись. І того разу також стрiляли. Грабували маленьку фiлiю банка, й грошей там було не так щоб багато, але трохи було; а ще там трапився хлопчина-стажер, зовсiм юний, тiльки-но зi школи.

Юний та недурний.

Коли почалося – вiн упав на пiдлогу, й демонстративно, старанно, надмiрно, аж до трiску в хребтi, викручував голову вбiк – мовляв, не вбивайте, я вас не бачив, опiзнати не зможу!.

.

– Що, жити хочеш? – реготнув найближчий до нього бандюк. – Ну живи, раз так хочеться!

Хтось з нападникiв перестрибнув стiйку, вiдкинув iз сейфа застрелену дiвку-касирку, вигрiб все, що трапилось на поличках, й стрибнув назад.

– А знаеш, – сказав раптом той бандюк, що смiявся. – Я передумав.

Якийсь журналiст потiм написав, що от якби у того пацана був куцоствол, то все могло б статися iнакше.

Дурний пiп його хрестив, того журналiста.

Їхали мовчки, у темрявi й тишi. І те, й iнше були не так щоб абсолютнi – i зорi свiтили, й обрiй уже посвiтлiшав; а щодо звукiв, то степ нiколи не бувае геть тихим. Нi вдень, нi вночi, нi влiтку, анi взимку.

Улiтку щось цвiрiнькае, щось пищить, когось iдять, а когось, нарештi, схилили до пристрасного кохання в кущах i звiдти долинае задоволене рохкання.

До рохкання прислухаються всi навколо в радiусi крокiв ста. Деякi зi слухачiв пильнують, щоб у поривi пристрастi iх не затоптали, а деякi думають – а чи не напасти зненацька, ось прямо зараз, поки всi зайнятi?..

Бувае, що й нападають, i без звукiв це також не обходиться.

Узимку iнше. Взимку пронизливо свистить заметiль помiж мерзлими острiвцями трави, а з-за пагорба долинають тужливi пiснi вовкiв. У кущах нiхто нiкого не любить, i iсти нема чого.