Темна синя вода. Потік

Доводиться випасати самотнiх подорожнiх на конях або волах.

А навiть якби й сталося щось, i замовк степ, до самого себе прислухаючись, замовк, завмер… та все одно не став би повнiстю безмовним – бо добряче гупають копита об втоптаний шлях.

Недаремно вiн так i називаеться – битий.

Шлях був битий, i я себе вiдчував так, нiби вночi хтось побив. Не кулаком у пику й не ремiнцем по попi, а добряче так, якiсно побив. Дрючком, а може й двома. По спинi, сiдницях, плечах i стегнах. Болiло все – а це ж ми лише кiлька годин iхали.

Поганий все-таки з коней транспорт. Мотоцикл кращий. І трусить менше, i iздить швидше. Мотоциклiв би нам сюди, i палива десяток канiстр, i шкiрянi куртки, й заскленi шоломи!.. Дороги поганi, але хiба нам звикати? Гайнули б степом, обганяючи самотнiх вершникiв, лякаючи норовистих коней, дивуючи спокiйних волiв, звиклих до всього погоничiв.

А там хтозна. Може, й лишилися б десь тут, вибрали б мiсце, куди не дотяглась жадiбна рука помiщика – а чи росiйського, а чи польського; прожили б решту життя за екологiчно чистою працею, за оранкою землi та куванням плугiв, лiпили б глечики, будували б хатки.

Хтось би одружився з Галиною, а хто спiймав гарбуза – знайшов би тутешнiх дiвчат. Наплодили б дiтей, онукiв та правнукiв. Душ по десять, бо контрацепцiя тут одна – встигни витягти.

Не життя – а краса! Вже на другий рiк захочеться чи повiситись, чи втопитись.

Роздiл 2

Мистецтво розпитувати дорогу

На саму думку про такий варiант захотiлося втопитися просто зараз.

На щастя, поблизу не те що рiчки глибокоi, а навiть копанки не було, а був лише битий шлях, перехрестя i сивий дiдок бiля нього. В товстенькiй свитцi i сивiй шапцi, з цiпком, на ослiнчику. Незворушний, як Будда. Тiльки обличчя не гладеньке, як Буддi малюють, а схоже на старе, пiдгниле вже, зморщене яблуко.

Альберт щось сказав Ігорю, той кивнув i рушив до старенького ближче. Я скривився, але не сильно. Галя вiдвернулася.

– Доброго ранку, дiду! – чемно привiтався Ігор. – Пiдкажiть, калi ласка, як на Чернiгiв проiхати?

Здивував.

Добряче здивував, що тут скажеш. І «калi ласка», й бiлоруським акцентом, й тим, що дорогу на Чернiгiв спитав, а перед тим же, здаеться, мова про Переяслав iшла.

Потiм здивування пройшло й прийшло розумiння – Ігор плутав слiди. Спитають дiда про чотирьох козакiв iз дiвкою, чи не бачив, а якщо бачив, куди поiхали – а дiд: козакiв не бачив, а якiсь литвини на Чернiгiв дорогу питали, так.

І дiд здивував.