Темна синя вода. Потік

Ну та чорт з ними.

– Цей же самий Лясота, – просторiкував далi Ігор, – у тому самому щоденнику й переповiдае легенду про розпусного князя й ревниву княгиню. Так що перед нами унiкальна нагода iдентифiкувати всiх персонажiв легенди з точнiстю до десяти рокiв. Якраз мiж вiзитами Гриневега й Лясоти. Не так вже й багато було на той час князiв…

Я думав, на Галину казочку Іван також скаже «Бре!», але наш гайдамака мовчав, слухав i лише схвально кивав. У чарiвне дзеркало йому вiрилось легше, анiж у телефон й штучнi зорi, що лiтають орбiтами.

Раптом згадалося, що, власне, термiн «орбiта» якраз i означае щось кругле, i погляд сам по собi перескочив на Галину спинку. У дiвчини в сiдлi, якщо хтось не в курсi, посадка така, що талiя видаеться ще вужчою, нiж насправдi, а стегна ще ширшими. Приемне видовище, дуже приемне.

Галя спiймала мiй погляд i негайно згорбилася.

Та ну що ж це таке!..

Дивними шляхами ходить жiноча логiка, й дорога наша також вилася якось дивно. Спочатку, вiд дiдка-дороговказа, iхали ми майже прямо на схiд.

Якщо Альберт не збрехав щодо Переяслава, то правильно iхали. Якщо нашi можливi переслiдувачi також натрапили на дiдка й запитали, то iм лiворуч, пiвнiчнiше. Нехай iдуть, там багато цiкавого.

Але далi – от халепа! – наша дорога також почала завертати на пiвнiч, кiлька разiв розгалужувалася, а на перехрестях нiхто не сидiв i копiечку не питав.

Так, GPS не завадив би, не завадив… Хоча всяко бувае.

Колись, двiстi рокiв тому попереду, якраз у цих мiсцях мав я халепу iз GPSом.

Поiхали кататися, новi мiсця роздивлятися, старовинну церкву в Сулимiвцi подивитися, я маршрут проклав й вказiвки GPSноi дiвки старанно виконував.

І заiхав.

Протиснувшись мiж двома хатками, опинився на схилi яру, в який не те що машиною – але й пiшки не всякий зiйде.

Вийшов. Спитав. Чисто за звичкою спитав не лише про Сулимiвку, але ще про якесь село на тiй же дорозi. Хоча й не ховався тодi нi вiд кого, переслiдування не очiкував, слiди плутати причини не мав, але звичка – друга натура.

– Тю! – сказала жiночка з повною балiею дрiбних грушок. – Так це ви напрямки поiхали, а машиною оооон аж там об’iжджати треба!

Смачнi були грушки, й дешевi, та й об’iзд недальнiй, але через кiлометр дiвчина з GPSу знову завела нас у хащi, й лише тодi додумався я перевiрити налаштування гаджету. Так i виявилось – мудрий девайс запам’ятав, що минулого разу я пiшки ходив, й вирiшив, що зараз теж пiшки, а отже, й напряму, уваги на яри та лiси не звертаючи.