Темна синя вода. Потік

Один налапав хобот i вирiшив, що слон схожий на змiю, iнший – що на могутне дерево, ще хтось порiвняв тварину зi склепiнням, що нависае над головою. Хтось помацав вухо й вирiшив, що слон – це тварина-вiяло, а хтось полiз слону промiж нiг, щось там довго робив, та враженнями дiлитись вiдмовився.

Кажуть, слону сподобалося.

От i я, завваживши у вiконцi шмат сiроi шкiри, подумав, що бачу шматок слона.

Помилився, але ненабагато.

Вiл був заввишки як я й лише трохи недотягував до зросту Ігоря.

До Альбертовоi макiвки волику було, звiсно, ще тягтись i тягтись, та загалом Альберт на фонi iстоти здавався чахликом, мавпочкою бiля першерона, лiлiпутиком бiля примотузованого до землi Гулiвера й вiдчував, мабуть, те саме, що й ми.

Здоровенний вiл, неквапно переставляючи ноги, пiдiйшов до воза й терпляче чекав, поки господар причепить йому на роги хитру збрую. Нашi погляди вiзник також помiтив i не втерпiв, аби не похвалитися.

– Волик сподобався?

Іван кивнув, Галя кивнула, i я з Ігорем зробили те саме, бо що тут скажеш?

– Черкаська порода! – гордовито пояснив дядько.

– У вас у Киевi таких нема!

Я кивнув знову. Що правда, то правда. В моему Киевi, мабуть, нiяких нема. Хiба, може, в «Мамаевiй слободi» завели, бо наче у власника були до вiйни такi плани. Але вiйна втрутилася, й багато планiв полинуло в небо разом з тими, хто iх виношував…

Але до вiйни лишалося ще двi сотнi рокiв, а волик був тут, перед очима, й таки вражав. Могутнiй пахолок, рiвна спина, рiвний окрас, сивий-сивий, як голова лiтньоi мудроi жiнки, що не соромиться сивини, не ховае ii пiд фiолетовими кучериками, а пишаеться.

І роги. Неймовiрноi форми вигнутi роги, схожi на лiру.

Десь я таке вже бачив.

Згадка прийшла несподiвано й аж здригнутися змусила. На стiнi я це бачив. На фотографii стiни чи то з мiнойського лабiринту, чи ще якоiсь споруди тих же часiв. Там дiвчата бавилися з бичком, здоровенним таким бичком, з точнiсiнько так вигнутими рогами.

Хтозна, якими шляхами йшли мiнойськi бички в украiнський степ. Чи везли iх давньогрецькi флотоводцi на корабликах-гiппагагосах, спецiальних суднах для перевезення кавалерii; чи своiм ходом рухалися валки з товаром через Кавказ та Хозарiю, чи вже у новi часи доправили iх сюди вiзантiйцi або турки. Хтозна. Цiкаво було б покопирсатися у iхнiй генетицi, але тут генетика навiть не продажна дiвка iмперiалiзму. Тут ii взагалi нема.