Мюнхен

Г’ю знав, що вона, як завжди, доiде на велосипедi вiд Вайтголлу до Вестмiнстерського палацу, залишить свою древню машину на Нью-Пелас-Ярд i пiднiметься приватними сходами до кабiнету прем’ер-мiнiстра, розташованого по коридору навпроти кабiнету спiкера. Там ii зустрiне парламентський особистий секретар мiстера Чемберлена лорд Данглес, якому вона вiдверто й без взаемностi подобалася, аби обговорити вiдповiдi на письмовi запитання прем’ера.

Для Легата це був шанс.

Вiн зачинив дверi, сiв за свiй стiл, зняв слухавку й набрав комутатора.

– Добрий вечiр. Це Легат, – вимовив вiн, намагаючись говорити невимушено. – Не могли б ви з’еднати мене з номером Вiкторiя 7472?

Вiд моменту завершення наради з начальниками штабiв у Легата не було жодноi вiльноi хвилини. Тепер нарештi вiн поклав нотатки на стiл. З дитячих рокiв загартований у гладiаторських боях екзаменацiйних зал – iспити шкiльнi, стипендiальнi, випускнi з Оксфорда, вступнi у Форин-офiс, – Г’ю писав лише з одного боку аркуша, щоб чорнило не розходилося.

«ПМ висловив стурбованiсть щодо стану ППО краiни…». Вiн спритно перевернув великого формату аркушi чистим боком догори. За наказом iх знищить. Але не вiдразу. Щось його стримувало. Що саме, Легат не мiг визначити… Якесь дивне вiдчуття недоречностi, можливо. Усю другу половину дня вiн одного за iншим супроводив вiдвiдувачiв до прем’ер-мiнiстра й збирав документи, необхiднi ПМ для виступу в парламентi, та вiдчував себе причетним до реальноi правди. На пiдставi цiеi iнформацii формуватиметься полiтика уряду; можна було б сказати, що все iнше в порiвняннi з нею – справжнi дрiбницi. Дипломатiя, моральнiсть, закон, зобов’язання разом на шальках терезiв не могли переважити вiйськову потугу. Наскiльки вiн пам’ятав, одна ескадрилья ВПС складалася з 20 лiтакiв. Отже, на великiй висотi краiну зможуть захищати лише 20 сучасних винищувачiв iз справними кулеметами.

– Ми вас з’еднуемо, сер.

Комутатор клацнув при з’еднуваннi, й почувся довгий сигнал виклику. Вона вiдповiла набагато швидше, нiж вiн чекав, i виразно пролунало:

– Вiкторiя 7472.

– Памело, це я.

– О, привiт, Г’ю!

У голосi ii прозвучало здивування, а можливо, i розчарування.

– Послухай, у мене мало часу, тому зосередься на тому, що я скажу. Спакуй потрiбнi речi на тиждень, iди в гараж i негайно iдь з дiтьми до своiх батькiв.

– Але вже шоста!

– Там ще мае бути вiдчинено.

– Чому такий поспiх? Що сталося?

– Нiчого. Поки нiчого. Просто хочу знати, що ви в безпецi.