Мюнхен

Що, якщо станеться збiй, бо ми не встигнемо перевiрити устаткування як належить?

– У вас буде щонайменше пiв години, а якщо я зможу викроiти для вас ще деякий час…

Г’ю урвав. За спиною Вуда з Вайтголлу на Даунiнг-стрiт повертав чорний «остин» десятоi моделi. У вечiрнiх сутiнках водiй увiмкнув фари i iхав поволi, аби не зачепити когось iз роззяв, якi посходили з тротуару й майже перекрили дорогу. Оператори служби новин упiзнали пасажира ранiше за Легата. Свiтло дугових ламп заслiпило його. Вiн прикрив очi долонею, вибачився перед Вудом i зiйшов на брукiвку.

Коли машина зупинилася, Г’ю вiдчинив заднi дверцята.

Сер Горес Вiлсон, згорбившись, сидiв на сидiннi, затискаючи мiж нiг парасольку й тримаючи на колiнах портфель. Вiн ледве всмiхнувся Легату й вилiз iз автiвки. На ганку до будинку № 10 на мить обернувся, вираз його обличчя був сумний i розгублений. Зблиснули спалахи. Вiн шмигонув до будинку, як налякана яскравим свiтлом нiчна тварина, покинувши свого супутника, який вийшов з автiвки з iншого боку.

Той наблизився до Г’ю i простягнув руку:

– Полковник Мейсон-Макфарлан. Вiйськовий аташе в Берлiнi.

Полiцейський вiдсалютував.

У вестибюлi Вiлсон уже знiмав пальто й капелюх. Спецiальний радник прем’ер-мiнiстра був худорлявим, майже хирлявим, з довгим носом, капловухим. З Легатом вiн завжди був ввiчливим, поводився з шармом; такий собi старший колега, який здатний певного дня пробовкнутися про щось, чого не варто чути. Репутацiю Вiлсон собi склав у Мiнiстерствi працi, працюючи з очiльниками профспiлок.

Думка про те, що вiн саме повернувся пiсля вручення ультиматуму Адольфу Гiтлеру, не трималася голови. Проте прем’ер-мiнiстр вважав Вiлсона незамiнним. Вiн поставив складену парасольку бiля вiшалки поряд з парасолькою шефа i звернувся до Легата:

– Де ПМ?

– У своему кабiнетi, сере Горесе, вiн готуеться до вечiрнього виступу по радiо. Усi iншi в залi засiдань.

Вiлсон упевненим кроком попрямував у глиб будiвлi, давши знак Мейсону-МакФарлейну йти слiдом.

– Якомога швидше введiть ПМ у курс справи, – сказав вiн i кинув через плече Легату: – Прошу сповiстити ПМ про мое повернення.

Вiн широко вiдчинив дверi зали засiдань й увiйшов. Легат встиг помiтити чорнi костюми, золотi галуни, напруженi обличчя, сигаретний дим стовпом при тьмяному освiтленнi. Потiм дверi зачинилися.

Г’ю пiшов коридором повз кабiнети Клеверлi, Саерса i свiй власний до головних сходiв.