Мюнхен

– Я цiлком розумiю, – вiв далi Галiфакс, – що, якщо ми не вiдiшлемо телеграму сера Гореса, наслiдки можуть бути жахливi для мiльйонiв людей, включаючи наших спiввiтчизникiв. Вiйна може стати неминучою. Але ми просто не маемо права спонукати чехiв до того, що вважаемо неправильним. Сумнiваюся також, що палата громад погодиться з таким рiшенням. Й останне – i для мене це основна сутнiсть справи: ми не можемо дати чехам гарантiй, що нiмецька армiя задовольниться виходом на кордон Судетiв i не окупуе всю краiну.

Усi погляди звернулися на Чемберлена. У профiль кущистi сивi брови й вуса здавалися наiжаченими, нiс, схожий на яструбиний дзьоб, нiби приймав виклик. ПМ не любив, коли йому суперечили.

Легату було цiкаво, чи не втратить прем’ер рiвновагу. Такого Г’ю ще не бачив. Казали, що iнколи видовище було вражаючим. Але Чемберлен натомiсть сказав з прохолодою:

– Мiнiстр закордонних справ щойно навiв поважнi й, можливо, навiть переконливi аргументи проти моеi пропозицii, хоча менi здаеться, це останнiй шанс, що залишився в нас.

 – Вiн обвiв поглядом присутнiх за столом. – Але якщо така загальна думка колег…

Прем’ер зробив вичiкувальну паузу, як аукцiонiст, котрий сподiваеться на остаточну пропозицiю. Усi мовчали.

– Якщо така загальна думка, – повторив вiн, i в голосi його чулася гiркота поразки, – то я готовий пiдкоритися. – Вiн поглянув на Гореса Вiлсона. – Телеграма не буде послана.

Почали соватися стiльцi, зашурхотiли папери – гомiн мирних людей, якi неохоче готувалися до вiйни.

Крiзь шум пролунав голос прем’ер-мiнiстра. Вiн ще не закiнчив.

– Перш нiж ми продовжимо, я мушу поiнформувати кабiнет про щойно отриману вiдповiдь вiд гера Гiтлера. Думаю, доречно зачитати ii вам.

Деякi з найбiльш улесливих членiв уряду – лорд-канцлер Моем, «Пропасниця» Моррiсон з Мiнiстерства сiльського господарства – вибухнули вигуками: «Авжеж! Цiлком!»

Прем’ер-мiнiстр узяв телеграму.

«Шановний мiстере Чемберлене! Пiд час наших бесiд я ще раз повiдомив сера Гореса Вiлсона, який передав менi Вашого листа вiд двадцять шостого вересня, про мое остаточне рiшення…»

Вимоги Гiтлера з вуст Чемберлена збивали з пантелику.

Вони здавалися цiлком резонними. Та й чому чеський уряд мае заперечувати проти негайноi окупацii нiмцями територiй, якi вони в принципi вже погодилися передати Нiмеччинi?

«Це лишень захiд безпеки, покликаний гарантувати швидке й легке досягнення остаточного врегулювання».