Леопард

На тому боцi шосе виднiвся кампус Блiндерн i будiвлi унiверситету, де вчився батько. Побутуе думка, що сини – це тiею чи iншою мiрою перелицьованi варiанти своiх батькiв, що вiдчуття iнакшостi – лише iлюзiя, що ти все одно повертаешся, що голос кровi не просто сильнiший за волю – вiн i е воля. Харрi завжди здавалося, що вiн особисто спростовуе це правило. Але чому ж тодi, коли дивився на кiстляве батькове обличчя на подушцi, йому здавалося, що вiн бачить себе у дзеркалi? А його голос видавався власним голосом? Чути його думки, слова… нiби свердло у дантиста, яке непомильно й рiшуче знаходить нерв Харрi.

Адже Харрi – його копiя. Дiдько! Харрi знайшов поглядом на парковцi бiлу «короллу».

Завжди цей бiлий колiр, найбезликiший з усiх. Колiр «королли» перед «Шрьодером», обличчя чоловiка за кермом, те ж саме обличчя, яке десь добу тому витрiщалося на нього своiми розкосими очима.

Харрi викинув цигарку й кинувся усередину лiкарняноi будiвлi. Опинившись у коридорi, що вiв до батьковоi палати, вiн уповiльнив крок.

Повернув туди, де коридор ставав ширшим, утворюючи хол для вiдвiдувачiв. Удав, нiби шукае щось у купi газет на столi, а насправдi боковим зором оглядав усiх, хто сидiв у холi.

Той чоловiк сховався за номером «Лiберала».

Харрi узяв номер щотижневого журналу «Се о хьор», на якому була зображена Лене Галтунг та ii наречений, i вийшов геть.

Улав Холе лежав, заплющивши очi. Харрi приклав вухо до губ. Дихання було ледве чутне, але вiдчувалося на щоцi.

Харрi, сидячи на стiльцi бiля лiжка, дивився на батька, а в головi у нього снували уривки спогадiв з дитинства – у довiльному порядку й нiяк не пов’язанi мiж собою, якщо не зважати на те, що всi вони збереглися у його пам’ятi.

Потiм, поставивши стiлець бiля дверей, вiн ледь прочинив iх i став чекати.

За пiвгодини Харрi зауважив, що той чоловiк вийшов з холу й пiшов коридором. Це був приземкуватий, коренастий чолов’яга з дуже кривими ногами: здавалося, нiби вiн нiс надувний матрац мiж колiньми.

Перш нiж зайти у дверi з позначкою, зрозумiлою для всiх чоловiкiв, вiн пiдтягнув ременя. Нiби на ньому висiло щось важке.

Харрi пiдвiвся й пiшов слiдом.

Зупинився перед туалетом i зiтхнув. Як давно це було. Потiм штовхнув дверi й прослизнув досередини.

Туалет, як i власне вся Державна лiкарня, був чистий, чепурненький, новий i досить просторий. Уздовж однiеi стiни вишикувалось шiсть кабiнок, що зачинялися, всi були вiльнi.