Леопард

І вже майже зовсiм не розмовляеш.

– М-м-м. Ти хочеш, щоб я говорив?

Батько захитав головою:

– Ти вже краще слухай. Але на сьогоднi досить. Провiдай мене якось iще.

Харрi, потиснувши лiву батькову руку своею правицею, пiдвiвся.

– Ти не проти, якщо я поживу в Уппсалi кiлька днiв?

– Удячний, що ти сам запропонував. Я не хотiв обтяжувати тебе, але за помешканням потрiбно наглядати.

Харрi вирiшив не казати, що у його власному помешканнi ось-ось вiдключать електрику.

Батько задзеленчав у дзвоник, зайшла усмiхнена медсестра, звернулася до Улава на iм’я, безневинно кокетуючи з ним.

Харрi зауважив, як батько понизив голос, пояснюючи, що Харрi треба взяти ключi вiд будинку у валiзi, зауважив, як лежачий хворий старий намагаеться розпушити перед жiнкою пiр’я. І чомусь цi намагання не видавались жалюгiдними, нiби саме так i мае бути.

Замiсть прощання батько повторив:

– Усе, про що вона просила. – І прошепотiв: – Окрiм одного.

Поки медсестра вела Харрi до кiмнати, де зберiгали речi пацiентiв, вона сказала, що з ним бажае поговорити лiкар.

Знайшовши ключi у валiзi, Харрi постукав у дверi, якi показала йому медсестра.

Лiкар кивнув на стiлець, пропонуючи сiсти. А сам вiдхилився на спинку крiсла, склавши долонi дашком.

– Добре, що ви повернулися додому. Ми шукали вас.

– Знаю.

– Рак поширився.

Харрi кивнув. Хтось колись казав, що розростання – це найперша ознака ракових клiтин.

Лiкар пильно, нiби вивчаючи його, подивився на Харрi, наче розмiрковував, чи варто продовжувати.

– Гаразд, – мовив Харрi.

– Себто?

– Я готовий почути все.

– Нинi ми вже зазвичай не кажемо, скiльки лишилось нашому пацiентовi. Трапляються медичнi помилки, та й загалом знати це дуже важко. Але за теперiшнiх обставин, гадаю, вам варто знати, що вiн уже пережив те, що йому вiдведено.

Харрi кивнув головою. Визирнув у вiкно. Туман унизу досi був щiльний.

– Маете мобiльний, щоб ми могли знайти вас, коли щось трапиться?

Харрi похитав головою. Унизу, з туману, почулася сирена. Чи йому вчуваеться?

– Може, хоч скажете, хто б вам мiг повiдомити?

Харрi знову похитав головою.

– Не турбуйтеся. Я телефонуватиму й щодня навiдуватиму його. Гаразд?

Лiкар кивнув i глянув услiд Харрi, коли той зiрвався з мiсця й кинувся до виходу.

Коли Харрi дiстався до Фрогнер-парку, вже була дев’ята.