Привид

Йому не судилося стати пiлотом-винищувачем. І вiдтодi його життя увiйшло в штопор, з яким вiн так i не змiг впоратися. Просто сидiв i спостерiгав, як земля, обертаючись пiд ним, стае дедалi ближчою. Вiн знав, що единий шанс на порятунок – це пожертвувати лiтаком. Йому треба натиснути на кнопку катапульти. Викинутися з парашутом. Негайно.

Треба буде пiти до якогось високого полiцейського чина, про якого вiн достеменно знатиме, що той е недосяжним для брудних грошей наркобандитiв. Треба звернутися до найвищого керiвництва.

Втiм, спершу – випивка.

І понюшка кокаiну.

Ключ вiд свого номера Харрi взяв у того самого хлопця, що й минулого разу.

Вiн подякував йому i широкими кроками пiднявся по сходах. За увесь шлях вiд станцii метро до готелю «Леон» Харрi не побачив жодноi футболки «Арсеналу».

Наближаючись до кiмнати 301, вiн уповiльнив кроки. Двi лампочки в коридорi не горiли, i тому було так темно, що вiн ледве змiг побачити свiтло пiд дверима свого номера. В Гонконгу цiни на електрику були такi високi, що вiн позбувся своеi норвезькоi звички, кудись виходячи, залишати при цьому свiтло.

«Може, то прибиральниця забула вимкнути?» – подумав Харрi. Якщо так, то вона ще й дверi забула замкнути. Щойно Харрi витягнув з кишенi ключа, як дверi його номера вiдчинилися самi по собi. Й у свiтлi единоi лампочки, що висiла пiд стелею, вiн побачив якусь фiгуру. Фiгура стояла спиною до нього, схилившись над його валiзою на лiжку. Коли дверi легенько гупнули об стiну, постать поволi обернулася, i на Харрi поглянув чоловiк з довгастим зморшкуватим обличчям, схожим на сенбернара. Чоловiк був високий i сутулий, на ньому було довге пальто, шерстяний джемпер, а на шиi – брудний комiрець священика. По обидва боки голови пiд його довгим скуйовдженим волоссям виднiлися такi великi очi, яких Харрi ще нiколи не доводилося бачити. Чоловiковi було рокiв сiмдесят, не менше. Рiзниця мiж ними була величезною, однак першим враженням Харрi було те, що вiн бачить власне вiддзеркалення.

– Що ви тут у бiса робите? – гукнув Харрi з коридору.

Стандартне запитання.

– А ви як гадаете? – Голос чоловiка був молодший за його вiк, гугнявий i з виразним шведським акцентом, котрий з якоiсь незбагненноi причини так обожнюють танцювальнi групи та моднi проповiдники, що закликають до духовного вiдродження. – Ясна рiч, я вдерся до вашого номера, щоби перевiрити, чи не маете ви чого-небудь цiнного. – То був не просто шведський акцент, незнайомець розмовляв шведською.