Син

Франк сердито вдарив вказiвним пальцем по однiй з клавiш, i годинник у нижнiй частинi екрана зупинився.

Франк перевiв курсор на годинник i встановив час 7:20. Потiм вiн почав прокручувати запис у прискореному в чотири рази режимi. Службовцi в’язницi з’явились у вiконцi на екранi. Вони заходили в перевдягальню i виходили з неi, дверi повсякчас вiдчинялися й зачинялися. Людей неможливо було вiдрiзнити один вiд одного, аж доки Франк зупинив зображення на екранi, натиснувши iншу клавiшу.

– Осьде вiн, – сказала Карi.

– Вiн тепер в унiформi та в пальтi.

– Форма i пальто Сьоренсена, – пiдтвердив Франк. – Напевне, вiн перевдягся i чекав у роздягальнi. Сидiв на лавцi, не пiднiмаючи голови, – вдавав, буцiмто зав’язуе шнурки або щось у цьому родi, доки iншi заходили i йшли геть. У нас така кiлькiсть персоналу, що нiхто не придивлятиметься до новачка, який трохи забарився пiсля змiни. Вiн дочекався пiку ранковоi метушнi i вийшов з рештою. Нiхто не впiзнав би Соннi без бороди i довгого волосся, якi вiн зрiзав у себе в камерi i заховав у подушку.

Навiть я не впiзнав.

Іншою клавiшею вiн перезапустив вiдтворення, цього разу з нормальною швидкiстю. Екран показав молодого чоловiка у пальтi й унiформi, який виходив через чорний хiд саме у той час, як Арiлд Франк i людина iз зализаним назад волоссям та в сiрому костюмi заходили у тi самi дверi.

– І охоронцi на КПП не зупинили його?

Франк показав на зображення у правому нижньому кутку екрана.

– Це зображення з будки КПП.

Як бачите, пiсля змiни ми випускаемо автомобiлi та людей без перевiрки iхнiх документiв. Утворювалось би стовповисько, якби ми дотримувались проходження повноi процедури. Але вiдтепер ми саме так робитимемо щозмiни.

– Так, я не думаю, що хтось стоятиме у черзi, аби сюди потрапити, – пожартував Симон.

У паузi чiтко пролунало придушене позiхання Карi як реакцiя на Симонiв вiдгук щодо вiтального дотепу Франка.

– Отакий ваш «звичайний любитель», – сказав Франк.

Симон Хефас нiчого не вiдповiв, вдивляючись у постать на екранi, що саме проминала охоронцiв на блокпосту. Щось змусило Симона усмiхнутись. Вiн зрозумiв, що це хода Лофтуса. Вiн упiзнав його манеру.

Марта стояла, схрестивши руки на грудях, i дивилась на двох чоловiкiв, що стояли перед нею. Вони не могли бути з вiддiлу боротьби з наркотиками: вона знала практично всiх офiцерiв з того загону, але цих двох вона нiколи ранiше навiть не бачила.