Син

– Ми шукаемо… – почав один з них, але решта його фрази потонула у виттi сирени швидкоi допомоги, що промчала позаду них, по вулицi Вальдемара Тране.

– Що? – прокричала Марта.

Вона питала себе, де вона бачила такi чорнi костюми, як iхнi. У рекламному ролику?

– …Соннi Лофтуса! – повторив менший з двох.

У нього було свiтле волосся, а нiс мав такий вигляд, наче зазнав повторних переломiв. Марта бачила такi носи щодня, але цей, подумалось iй, – результат занять контактними видами единоборств.

– Ми нiколи не розкриваемо особистi данi наших мешканцiв, – повiдомила вона iм.

Інший з двох, дебелий чолов’яга з чорними кучерями, укладеними чудернацьким пiвколом навколо голови, показав iй фотографiю.

– Вiн утiк iз в’язницi Статен i вважаеться небезпечним.

Промчала iнша машина швидкоi допомоги. Тодi вiн схилився над Мартою, викрикуючи iй просто в обличчя:

– Отож, якщо тут, у вас, вiн замешкав, а ви не в змозi нам сказати, – то все, що трапиться, буде на вашiй совiстi. Ви це розумiете?

Отже, вони не з вiддiлу боротьби з наркотиками.

Це, принаймнi, пояснюе, чому вона не бачила iх ранiше. Вона кивнула, вивчаючи фотографiю. Подивилась на них знову i була вже розтулила рота, щоб щось сказати, аж тут порив вiтру кинув iй в обличчя пасмо ii темного волосся. Вона хотiла спробувати ще раз, як раптом позаду неi розлiгся зойк. То репетував на сходах Тоi.

– Ой, Марто, Бурре порiзався! Я не знаю, що робити! Вiн там, у iдальнi.

– Влiтку люди весь час приходять i йдуть, – сказала Марта. – В цю пору року багато хто з наших пожильцiв волiють спати в парках, просто неба, а тим самим звiльняють мiсця для новоприбулих.

Важко пригадати кожного…

– Я вже сказав: його звати Соннi Лофтус.

– …i не всi бажають рееструватись пiд своiм справжнiм iм’ям. Ми не сподiваемося, що нашi клiенти матимуть при собi паспорт або iншi документи. Тож ми iх приймаемо за тими даними, якi вони самi нам називають.

– А хiба соцiальнi служби не повиннi знати, хто вони насправдi? – запитав блондин.

Марта закусила нижню губу.

– Агов, Марто! Бурре там буквально спливае кров’ю!

Чолов’яга з кучерявим нiмбом поклав свою волохату лапу на оголене плече Марти.

– Чому б вам просто не дозволити нам огледiтись у вас там, усерединi, i тодi ми побачили б, чи вiн там е?

Вiн помiтив ii погляд i вiдсмикнув руку.

– Коли вже зайшла мова про документи, – сказала вона, – то чому б вам не показати своi посвiдчення?

Вона побачила, як в очах блондина пробiгла якась тiнь.