Ги-ги-и

– Та ви що гадаете собi? Що я садист?

– Добре, тодi це зроблю я.

І вiн узяв камiнчик, роздушив метеликовi голiвку й почекав, доки той не перестане вовтузитися.

– Тепер ви бачите, що вiн мертвий, правда? Бачите?

– Ну, бачу.

Вiн втупився в метелика своiм поглядом i завмер непорушно, затамувавши подих.

Я зустрiчав тут рiзних вар’ятiв. Однi пророчили майбутне, iншi бачили крiзь стiни, ще iншi могли впливати на мiжнародну розрядку силою своеi думки. Мене вже нiчим не здивуеш. Я спокiйно дивився на метелика.

Але поволi цей спокiй зник. На моiх очах розчавлена голiвка метелика поворушила вусиками, а за мить уже вiн i лапками дригав. Та найдивнiше було попереду: на спинi в метелика почали вiдростати крила, а голiвка поволi набрала нормального вигляду. Ще секунда, i комаха злетiла в повiтря.

Що б ви помислили на моему мiсцi? Я вирiшив, що коли вже конче хтось iз нас двох мае бути божевiльним, чому не я? Хiба здоровiй людинi може подiбне привидiтися?

– Тепер ви не вiрите своiм очам, правда?

– Може, ви фокусник?

– Називайте це як завгодно.

Я хочу вирватися звiдси.

Я подумав, що в майбутньому можна було б на цьому дiлi незле заробити, i погодився йому допомогти.

4

У день виборiв Кульпаркiв майорiв прапорами i цвiв гiрляндами.

Пан Штунда, який мав зображати пам’ятник славного депутата Цвiбака, вже стояв на постаментi, загорнутий в простирадло, мов Юлiй Цезар. Для урочистого вiдкриття його покрили полотном, звiдки стирчала тiльки його рука з iсторiею хвороби в жменi.

На помостi зайняв свою позицiю жiночий хор у грецьких тунiках. По краях його стало двое вар’ятiв з барабанами i двое з пiонерськими горнами.

Коли брама Кульпаркова вiдчинилася, i в’iхало кiлька автомобiлiв, гучно забили барабани i зарипiли горни. Ледве iх вдалося спинити. З машин вигулькнула вся мiська влада i ще купа якихось представникiв. Мурашки побiгли по спинi лiкарям, й медики почали поправляти на собi халати.

Висока делегацiя наблизилася до помосту, i хор почав спiвати гiмн.

Як на бiду, Ганулька навчила iх одразу двох пiсень, i тi вар’ятки усе змiшали докупи. Пiсля першого рядка гiмну пролунало «І шумить, i гуде, дрiбен дощик паде!», а пiсля другого «А хто ж мене, молодого, та й додому заведе?» При цьому дiвки ще й пританцьовували. Тунiки, одначе, для танцiв не були розрахованi i посповзали, оголивши перса, котрi стрибали на очах ошелешеноi делегацii. Видовище було фантастичне.