Ги-ги-и

А в економiцi – там уже одна тiльки ваша агентура. І тому жалiтися на утискування прав нема чого. Деколи менi самому робиться прикро, i я запитую: мамо, чому я не вар’ят? Тодi б я не протирав штани у Ратушi, а керував би промисловiстю. А тепер я хочу надати слово представниковi Спiлки украiнських вар’ятiв Америки.

Представник мав напрасованi штани i напуцованi мешти. І це виразно видiляло його з-помiж наших.

– Шановнi панi й панове! Ми – украiнськi вар’яти Америки – чуемося пригнобленими муринами. Ми не маемо таких прав, як ви, бо нас не пускають до влади.

Ми не можемо пробиватися до парламенту. А тому ми рiшили вертатися в Украiну. Ми принесемо iз собою наш американський досвiд. Перше, що ми зробимо, – складемо списки всiх вар’ятiв Украiни, аби нарiд знав своiх героiв. Тодi вони побачать, яка ми сила! На закiнчення скажу, жи ми вам привезли гуманiтарну допомогу. Сто пачок зi заштриками. А ще велику паку гамiвних сорочок, якi розшили хрестиком нашi вар’ятки в Америцi. Носiть i штрикайтеся на здоров’я!

Пiсля американця зiйшов на сцену Штунда.

– Панове! Зараз вiдбудеться урочисте вiдкриття пам’ятника славному синовi Кульпаркова, борцю за незалежнiсть i рiзнобарвнi пiжами, пановi Цвiбаку! Гурра!

Пiд гучний бiй барабанiв з пам’ятника здерли полотно, але зробили це так поспiшно, що разом з полотном потягли й те простирадло, в яке був замотаний пан Шопта. А вiдтак перед глядачами явився голий волохатий хлоп з переляканими очима. Як йому вдалося при цьому не зробити жодного руху, важко сказати.

Головний лiкар пояснив делегацii, що пам’ятник вирiшили поставити в античному стилi. Без одягу.

– Оригiнально, – погодився бургомiстр. – Але я б собi не бажав подiбного пам’ятника. Чи не стануть вашi пацiенти вiд споглядання на цей пам’ятник вiдчувати збудження?

– А ми пiсля свята знову його полотном накриемо.

Тим часом Штунда оголосив танець маленьких лебедiв, i на сцену вискочило шiсть розмальованих дистрофiкiв. Коли вони пiдстрибували, здавалося, ось-ось iх пiдхопить вiтер i понесе, мов пiр’iнки.

Скiнчився танець, i Ганулька оголосила «Вотелло». На сцену вийшов Штунда, щедро вимащений сажею, з великими червоними губами. На носi мав кiльце, як у бика. Дездемону грала груба Гафiйка з кухнi. Вона робила вигляд, нiби розчiсуе тi два п’юрка, що були в неi на головi.

– Диздимоно! – гаркнув лютий Вотелло. – Скажи менi, чи ти з тим Яськом щось мала?

– Мала. Але тiлько раз!

– Де то було?

– На сiнi.