Ги-ги-и

– Але спочатку нехай намалюе портрет, – сказав Каганович. – Історiя мусить балдiти вiд своiх героiв.

– Історiя балдiе лише тодi, коли ii гвалтують, – крутнув вуса Ворошилов.

– Особливо, коли це групове згвалтування, – докинув Молотов, а Маленков заллявся iстеричним смiхом.

– Цiкаво… – задумався Каганович. – Коли розстрiлюють – це боляче?

– А чому ти не спитав у троцькiстiв? – поцiкавився Ворошилов. – Взагалi, я вам скажу, перегаратавши таку масу народу, можна було подумати i про те, щоб наука якусь користь дiстала.

– О-о-й, Адольф! – простогнала Мать Революцiя. – Це моя найбiльша рана! Я його так любила! Пiсля Йосi це був найулюбленiший мiй синок.

– Ну, це ви, Мамашо, загнули, – обурився Каганович. – Всю цю кашу заварив я, а не Адольф. Згадайте, яка була ситуацiя! З внутрiшнiми ворогами – жодноi проблеми. Ешелонами iх, гадiв, давили. А от iз зовнiшнiми – повний абзац. І тодi я придумав, що хтось iз нас мусить зiграти образ зовнiшнього врага. Адольф був шизiком вiд народження i вибiр упав на нього.

– Да, – перебив його Ворошилов, – Гiтлер був не дурак. Вiн на врагах проробляв рiзнi екскременти…

– Климусь! – устряв Каганович. – Екскременти – це гавно, поняв? А Гiтлер проробляв експерименти.

– Ну, всьо равно… значить цi… екс… во… Одним словом, проробляв. І наука вiд цього просто цвiла. А ми шо? Стiльки цiнного научного продукту прахом пустили.

– Ну ти зрiвняв! – похитав головою Молотов. – Якби Адольфу треба було зничтожити п’ятдесят мiльйонiв так, як оце нам, то я хотiв би побачити, чи возився б вiн тодi з експериментами.

Мать Революцiя, здавалося, на цю суперечку уваги не звертала, бо, вiдкинувши своi тiлеса у глибоке крiсло, гортала якийсь часопис.

– Чудово! Я в захопленнi! – нарештi проказала вона. – Передайте Будьонному, що я в захопленнi. В моi часи таких журналiв не було.

– Можна? – потягнувся до журналу Маленков, але Мама ляснула його часописом по руцi: – Нi-нi, в жодному випадку! Тобi ще рано.

– Еге ж, Матусю, – усмiхнувся до неi Каганович. – Тiльки Будьонний мiг додуматися в кожну пiську втикати червоний прапор.

– Червона порнуха колись завоюе свiт, – сказав Молотов.

– А-ах, – потяглася Мать Революцiя, – коли нам подадуть солодке?

– За десять хвилин, – повiдомив Ворошилов.