Ги-ги-и

А ви, моi любi дiточки?

Любi дiточки одразу ж закивали головами. Менi сподобалась iхня маломовнiсть. Ми потиснули одне одному руки, i стрийко мовив:

– Ну, таке дiло не зашкодить i обмити. Ходiмо до хати.

Стрийна накрила на стiл. Стрийко видобув з креденса якусь мохом порослу плящину i розлив по келишках. В життi ще не доводилося менi пити бридкiшого пiйла. Певне, що й покiйник скривився б, якби хто хлюпнув йому тiеi зарази на губи. Закусив я квашеним огiрком, бо тi вареники з м’ясом, що з’явилися на столi, довiри в мене не викликали.

4

Вiдтодi пiшло наше дiло так вдатно, що заробили ми доволi грошенят i стали вже обмислювати, як нам розширити виробництво. Не обходилося, правда, i без сварок, бо i стрийко, i наша матiнка нiколи не обминали нагоди, щоби одне одного в дурнi не пошити.

Одного разу мама й кажуть стрийковi:

– Слухай, Льондзю, а чому б нам не породичатися?

І прийшла оце якраз черга, аби я мовив пару слiв за стрийкову доню, котра мала вже сiмнадцять лiт i вважалася на виданнi.

Звали ii Рузя. То було придуркувате вiд народження створiння, котре годилося б тримати на темнiм стриху, аби вона порядних людей не полохала.

Уявiть собi худющу, позеленiлу, а на додаток того всього замало, ще й вусату баберу. І ото на такiй немитiй мармизi мене зiбралися обкрутити. Я вперся руками й ногами:

– Та ж вона страшна, як свiт соцiалiзму! Коли я ii бачу, у мене все опускаеться i гикавка бере.

– Сину мiй! – сказала матуся. – Наше дiло потребуе жертв.

І коли ти не даси згоди, то менi доведеться вдатися до крайнощiв.

Вона так промовисто подивилася на мене, що я вiдчув себе одною ногою вже там, де i мiй коханий татусь.

5

Весiлля закотили на всю губу. У мiстi помiтно поменшало блудних котiв i собак, а що вже ворон упольовано – то й лiку нема. Стрийна напекла таких курчат у сметанi, що гостi мало пальцi не попроковтували, не здогадуючись, що ще вчора цi курчата каркали на деревах. Не кажу вже про тушковану крiлятину з котiв i печеню з псiв.

Стрийна доклала весь свiй кухарський талант, аби навiть найзаповзятливiший смакоша не засумнiвався у натуральностi ковбас, паштетiв i шинок.

Я сидiв iз квасною мiною на обличчi, а поруч стирчала, мов шило з мiшка, моя Рузя. Вусата усмiшка сяяла вiд вуха до вуха. Довгий час я намагався не зиркати у ii бiк, щоби не зiпсувати собi апетиту, й сумлiнно спожити тих кiлька натуральних канапок, якi менi мама запхала до кишенi.