Місце для дракона

 – Згадуйте колись… Скажiть моiм, хай копнуть пiд шопою в правому кутi… Там такi ж камiнчики.

– А ви самi чому iх не викопали?

– Справа в тому, що я iх знайшов недавно. Коли копав сховище для приймача, то натрапив на рештки лiтального апарата, i там були тi камiнцi… Ну гаразд, пiшов я. А ви сховайтесь десь, щоб не було видно.

Ще раз потисли руки, i вiн спустився у глиб долини, а я залiз у кущi, сiв на камiнь i став чекати. Небавом лiтаюча тарiлка завбiльшки з хату зависла над долиною. Зверху тiеi «тарiлки» була ще одна, менша, всерединi вона була освiтлена i зовсiм прозора.

Двое чоловiкiв сидiло у нiй бiля пультiв управлiння. Коли «тарiлка» сiла на землю, один з чоловiкiв спустився в нижню частину, вiдчинив дверi. Од дверей пролягла смуга свiтла. Чоловiк щось гукнув. Одразу ж зчинилася метушня, звiдусюди помчали зайцi й почали, штовхаючи одне одного, пхатися у дверi.

Чоловiк дратувався, i коли клубок зайцiв застряг при входi, вiн вилаявся i почав копати iх, проштовхуючи всередину.

З’явився Каленик та щось почав пояснювати чоловiковi, квапливо жестикулюючи, але той, видно, й слухати не хотiв, бо тiльки лаявся i вiдмахувався руками. Вже всi зайцi опинилися в «тарiлцi», лише Каленик продовжував про щось сперечатися, показуючи кудись за спину. Там у свiтлянiй смузi, що пролягла долиною, метався заець. Вiн кидався на всi боки вiд куща до куща, наче щось шукаючи. Чоловiк спересердя вiдштовхнув Каленика й рушив до зайця, заець пiдбiг до нього, почав пищати й махати лапками.

Чоловiк мовчки схопив його за вуха i понiс. Заець уже не пищав, а несамовито кричав, i крик його розшарпував темряву. Чоловiк шпурнув його недбало всередину, повернувся до Каленика i потяг його до дверей. Старий впирався i далi щось говорив, показував на мигах. До мене долинали окремi слова:

– …дитина… розумiете… маленьке… вона ж…

Тут з’явився той другий чоловiк, удвох вони таки силомiць затягли Каленика в машину й затраснули дверi, а самi пiднялися у верхню частину «тарiлки».

Почулося легке гудiння, апарат запульсував. Раптом я вжахнувся – верхня його частина почала плавно вiдокремлюватися вiд нижньоi. Чоловiки за пультом поводили себе цiлком спокiйно. Може, не помiтили? Я зiрвався на ноги i хотiв кинутися до машини, щоб якось повiдомити про аварiю, та один з чоловiкiв у цей час нахилився й подивився вниз, потiм повернувся до напарника i кивнув йому. Той у вiдповiдь усмiхнувся. Видно, все йшло за планом.