Сестри крові

Вони з’являються дуже рiдко, тiльки за надзвичайних трафункiв. Не знаю, чому ж вони iхнього сина обрали для цього. А за кiлька днiв вуглярiвна впала в глибоку задуму, нiчого не iла й сина не годувала. Одного дня вона вирвалася мов шалена з хати, побiгла на рiчку й кинула дитину в Сян. Але маля не втопилося, а зачепилося сорочинкою за сук на деревинi, що плила рiчкою. Виловили його жебраки, що пiд мостом селилися, загорнули у своi лахмани i, сподiваючись на винагороду, чимдуж побiгли до магiстрату. Хтось бачив, як бiдолашна дiвчина викидала немовля в рiчку.

Їi схопили, засудили до страти й втопили. Перед тим катували, щоб довiдатися, хто батько, але вона не зiзнавалася. Та коли вже не мала сил терпiти тортури, знемагаючи й втрачаючи свiдомiсть, погодилася назвати батька панову бургомiстровi. На вухо, за умови, що вiн сам вирiшить, чи варто його розголошувати. Бургомiстр пiдступив до неi ближче, вона йому щось шепнула, вiн побiлiв, i на тому скiнчилося.

– І що було далi?

– Вiддати дитину не було кому, бо вугляр з жiнкою зiбрали манатки й втекли, щоб i iх не покарали за те, що не допильнували доньки й онука.

Отож зголосився по хлопчика мiсцевий кат. Який i катував вуглярiвну.

– Кат? – скрикнула Рута. – Як же його звали?

– Янiш. Хлопчика вiн виховав собi на пiдмайстра. Що з ним далi було, не знаю.

Отже, Каспер – син доктора Гелiаса? Рута не могла отямитися. Франц здивовано похитував головою. Не всi таемницi свiту розкривалися йому. Щось таки залишалося у затiнку.

– Та як же не знаете? – проказала Рута.

– Адже нас збирався катувати не хто iнший, як Каспер Янiш. Той самий, якому ви помогли народитися.

– Господи! – Вiвдя руками сплеснула. – Отже тi вiхоли напророкували йому саму правду?

Дорогою назад Рута щасливо усмiхалася, а Франц iз неi кепкував, що вона вдаеться до чарiв.

– Я й без чарiв його б тобi приворожив.

– Е нi, я твоiх послуг не потребую.

– А от же ж скористалася – завiз тебе до Вiвдi.

Франц жартував, але Рута не звертала уваги, думками була далеко.

Минаючи Чортiв млин, Франц знову помахав рукою, Рутi здалося, що у вiконцi на стриху млина з’явилася чиясь кудлата голова й враз зникла.

Їй хотiлося чимдуж дiстатися дому, щоб оповiсти Лукашевi та Айзековi новину.

Як i варто було сподiватися, обидва злегка отетерiли: оце так допомогли своему друговi! Загублений син виявився катом!

– Навiть не знаю, чи можна це повiдомляти доктору, – сказав Лукаш.

– Ой, нi, ой, нi, – махав руками Айзек.