Золоті копита

Хто дрiмае пiд возом, хто хропе, розкидавши руки й ноги; хто пiшов у верби та й простягся в холодочку. Хто ще щось в казанку чаклуе, зазирае туди, як сорока в кiстку.

Нi на нього, нi на його воза нiхто й не озирнувся.

Вiн, зрештою, здогадався вiдпустити вуха кози. Сумнiву не було – це шинкарка напоiла його оковитою, настояною чи на корi шелюгу, чи на курячому сухому гiвнi. Помогоричили, як заведено на ярмарку. І щоб вiн вiд трьох чарок у таке неподобство потрапив?! Та вiн щироi оковити мiг i десять чарок перехилити i потiм збити з пiстоля полум'я свiчки!.

. Хоч сон був вiд трутизни, але все одно вiщий. Чорна йому завжди снилась напередоднi бiди… Нiби попереджала… І вiн завжди рятувався! Так йому щемно стало, як вiн ii згадав, що аж сльоза накотилась на запаленi повiки.

Пiдвiвся, протер очi, обтрусив шапку i знов настромив на свiжовиголену лискучу голову.

Пiд другим iхнiм возом, на охайно розстеленiй свитi, спав рудовусий Степан Кринка. Нiкого бiльше з iхнього маленького гурту не було. Всi десь пiшли.

Кому куди i що кому бажалось. Все, як годиться – козацький казан спiльний, а далi – вiльному воля.

Отаманом у них був Іван Грак, але в Черкасах все облаштував Омелько Баламут. Вiн пiднiс барильце осетровоi iкри писарю черкаського старости, i писар виправив грамоту в лядську область, що нiби вони надвiрнi козаки старости i везуть старостiвський товар на ярмарок.

Ярмарок був багатющий!

І з яких тiльки земель не прибули торгiвцi! Навiть iз Угрiв з-за Карпат, були литовцi з Вiльна, волохи з Молдови, греки з Криму i вiрмени зi Львова i Кам'янця, нiмцi зi Шльонська.

А що православних позбиралось зi всiх земель!..

Тiльки козаки привезли рибу, ще й добру рибу, тому торгувалося як у казцi – тiльки встигай монети рахувати!

Та щось Омельковi почулося не те в гутiрцi базарних похлiбникiв. І занадто часто зиркали на козакiв стражi. Тепер, пiсля цього жахливого вiщого сну, Омелько не вагався. Нишком помолився i вийшов з ярмарку та й потягся до корчми. Вiщi знаки – справа добра, але пiдозра ще не доказ! Треба шукати докази… От вiн i пiшов до корчми по докази.

1. ЧОГОСЬ МЕНІ ДРІМАЄТЬСЯ

Вiдколи вiдчайдушний генуезець Крiстобаль Колон (як кажуть захiднi вченi, за походженням iудей), знаний як iспанський мореплавець Христофор Колумб, вiдкрив Новий Свiт, сталися в нашiй старiй Європi рiзнi дива.

Почались вони зi справжньоi повенi злата та срiбла, що наплинула з-за океану в Іспанiю. А звiдтiль вже по всiх усюдах.