Золоті копита

А гiени не стояли на мiсцi – вони все крутились перед ним, стрибали туди-сюди. Тiльки вiн замахувався на крайню гiену злiва, вона легко вiдскакувала. Одночасно з тим, двi гiени з правого боку кидались просто до його нiг. Вiд цього гармидеру грифи не тiльки не порозлiтались, а тiльки незграбно покрокували далi, поволочивши широко розкритi крила.

Розпечене сонце вже за шпилем найближчого хребта. З кожною миттю небо вгорi синiе, а на обрii золота смуга перетворюеться на вишнево-темну i зливаеться з чорнотою скель.

Впаде темрява i вони розшматують його. У гiен щелепи сильнiшi левових. Ось коли вiн згадав про чорну очеретину. Пастила в нiй була чорна i гiркiша за полин. Але якось заковтав iдучу сумiш, бо хоч в ротi геть пересохло, гiркота викликала слину. Тiльки гiркота дiйшла до шлунка, як тiеi ж миттi вiн вiдчув непогамовну лють i напругу.

Ця лють i кинула його на гiен. З першого випаду вiн протнув гiену просто мiж ребер у серце. На пiсок звiрюка гепнулась вже дохла. Тiльки дри нула лапами, згрiбаючи пiсок кiгтями.

Іншi три гiени не втiкали. А тiльки вiдскочили, розвернулись i знов кинулись на нього.

Одну вiн рубонув по мордi з усього маху клинком шпаги. Кров бризнула на всi боки. Гiена заверещала. Та не втекла, а поранена, без всякого страху i обережностi поперла на нього. Вiн встиг вiдступити, щоб зручнiше сiконути клинком… Не втримався – послизнувся. І падаючи, всадив клинок у тулуб звiрюки. Та, протнута шпагою, гiена перла на нього. І вже ii смердюча пащека бiля його лиця.

Вiн встиг пхнути iй у пащу залiзний гак. Щелепи стискаються. Трiскотять покришенi iкла i хрупае навпiл зламане залiзо гака. Зламане залiзо випадае iз скривавленоi пащi. Гiена роззявляе пащу i тiльки мить – i вона порве йому обличчя! У неймовiрному вивертi вiн встигае вхопити звiра за обидва вуха i вiдвернути вiд себе скривавлену смердючу морду i втопити ii в пiсок.

Гiена заверещала якимось незвичним голосом i враз замовкла. Вiд напруги в нього потемнiло в очах i зайшлося, наче забулькало, серце.

Якусь мить вiн лежав нерухомо i не мав сил, щоб розклiпити повiки.

Коли ж роздер своi запаленi очi, то побачив, що лежить вiн пiд возом на оберемку запашноi луговоi трави. І тримае за вуха козу з таким здоровенним вим'ям, що воно пiдв'язане в торбу.

А друга коза, теж шута, але з маленьким вим'ям, намагаеться обжувати китицi його знаменитого червоного пояса.

Омелько озирнувся на всi боки. На ярмарковiм майданi обiд.