Золоті копита

Лiг на спину пiд самiсiньку скелю на гарячий, але не розпечений, пiсок i задер угору ноги, прихиливши до камiнноi стiни.

Подивився вгору. Бiлувате, наче сироватка, небо все бiльше у височинi бралося легкою, легкою блакиттю.

І ось вгорi на неосяжнiй вишинi наче пливла майже невидима квiтка.

«Диви, куди гарячим повiтрям пiдняло орла… – Блаженно посмiхаючись, подумав i заплющив очi. – Порахую до трьох сотень i пiду далi. Скiльки тут до Колодязя Аллаха – крокiв двiстi. Вважай, вiн вже прийшов! Прийшов? Нi, перебiг Чортову жаровню, як бусурмани кажуть: фурн-ель- шайтан аль-висвас-аль-ханнас… Диви, не забув, не забув…» – радiв вiн i почав рахувати.

Порахував спочатку по-арабськи, потiм перейшов на турецьку… Далi збився i продовжив нiмецькою, але знов збився i поки пригадав, провалився в гарячий, задушливий морок… Із хворобливоi дрiмоти його викинув ще гарячiший, нiж ранiше, струмiнь розпеченого вiтру. На додаток на нього згори iз шаленою швидкiстю накочувалось сухе трiскотiння. Розклепив закислi, запаленi повiки.

Над ним розпластались чорнi крила грифа. Вiд крил тхнуло трупним смородом. Змiiна голова з голою шиею вивернула до нього нерухоме, наче скляне, жовте око.

Смердючий птах зустрiвся з ним поглядом i, змахнувши крилами, вiдскочив назад. А з височини темнiючого неба один за одним падали чорнi велетенськi птахи.

«А гниди сучi! Та я ще живий! Я перебiг фурн-ель-шайтан ель-висвасель-ханнас!» – Заволав вiн пересохлими вустами. І шкiра трiсла, i вiн вiдчув солоний смак своеi кровi.

Вiн вiдштовхнувся ногами вiд скелi, вивернувся на льоту i вже був на колiнах. Притяг до себе зв'язку гальфи. Тут саме й побачив те, вiд чого в нього аж зайшлося серце. Здоровенна гриваста гiена тягла за рурку бурдюк з кисляком. З бурдюка тонкою цiвкою виливався кисляк.

Висмикнув iз снопа гальфи ковану iз цiльного залiза дарду-акермуа i з нелюдською силою метнув у гiену. Гостре i тонке, як бритва, лезо наконечника прошило, протнуло чубок i груди гiени. Тварюка завалилась на бiк.

Та бурдюк не випустила. Тут ще чотири головатi, низькозадi гiени вискочили iз заростей гальфи. Кинулись до нього за всiма законами мисливського мистецтва. Двi прямо на нього, а двi намагались заскочити йому за спину. Вiн встиг схопити зв'язку гальфи зi зброею i притулитись спиною до скелi. Гiен – чотирi, дард-акермуа – лише двi. Та ще дерев'яний держак з гострим залiзним гаком для ловлi змiй. Та голе, без гарди, лезо гiшпанськоi шпаги.