Золоті копита

Грудна клiтка розсипалась на порох, а голова мумii покотилась прiч зi шляху.

Здригнувся i вiдсахнувся на якусь мить. Тiльки на мить. Бо пити i iсти хотiлось сильнiше смертi.

Не спиняючись, на ходi, вивертаючи суглоби, дiстав з-за спини з корзини спочатку бурдюк. Порепаними, у кривавих трiщинах, вустами прихопив рурку бурдюка i насмоктався верблюдячого кисляку. Сховав бурдюк i з'iв кiлька жмень сушеноi сарани.

Спочатку стало легше i з'явилась справжня бадьорiсть. Та трохи згодом почалось щось неймовiрне – почало нудити, тiпати, судомити, рвати м'язи i вивертати всi суглоби.

Його кидало то вперед, то штовхало назад, то зносило з прямоi дороги на гостре камiння чи в тонкий пил. Не рятували вже й широкi сандалii вiд вогненного пiску. Шкiра трiскалась, i кров зразу засихала чорними струпами. Все частiше вiн падав. Пересохло i в ротi, i в горлi, i в носi. Важко було дивитись. Вiд спраги швидко слабiшав. Але тепер у нього зовсiм вiдбило тяму, що в бурдюку ще повно верблюдячого кисляку. У запамороченiй головi вже не було згадки про зiлля, подароване чорною чарiвницею. Та ось його занесло на гострi каменi, i вiн вдарився так, що в очах все затьмарилось. І не було чутно, як йому каменi печуть тiло.

Коли туман в очах розiйшовся, то побачив перед лицем три очеретинки на шворочцi – бiлу, червону та чорну. Пригадав, що це його порятунок – треба з'iсти зiлля. Намагався пригадати – коли яку вживати? Але не змiг i тому простягнув руку до червоноi очеретини…

Вiн не знав, за який час почало дiяти те зiлля, але тепер змiг iти далi.

І пухирi хоч повискакували на зап'ястях, на литках i на стопах, тiльки трохи щемiли…

Його бiльше не заносило, не хитало.

Твердою ходою вiн наближався до скель у кiнцi долини. А праворуч i лiворуч вiд його шляху все частiше траплялись висохлi негритята.

Скiльки iх було? Не менше сорока, якщо пригадати, скiльки побачив сьогоднi. Скiльки насправдi – не знае нiхто, бо хто знае, скiлькох вiн не помiтив, коли йому оте з головою трапилось?

Пiдступив до перших скель, коли сонце позолотило гiрськi схили i кинуло довгi тiнi на сiрий пiсок.

Чорний пiсок закiнчився ще може за пiвмилi до скель до перших гiрських схилiв.

Вiдколи кiнчився чорний пiсок, кiнчились i висохлi негритята.

Уважно обдивився, чи не причаiлась де змiя, чи не сховався скорпiон чи сiренький смертельний павучок. Поприбирав камiнчики. Зняв снiп гальфи зi зброею i корзину.