Золоті копита

 – Ляхи кажуть… що ви не надвiрнi козаки… черкаського старости… І грамота ваша пiдробна… Треба вас… схопити… І допитати… Тiльки не наважуються самi… чекають пiдмогу… зi Львова… А вiрмени… ну отi купцi, що торгували… у вас всю рибу… купно з возами i волами… пустили поголос… нiби ви не надвiрнi, а запорожцi- злодii… І що вашi осетри не черкаськi, а лиманськi… з турецьких володiнь… значить ви… не все мито сплатили… Бо вище Порогiв таких здоровенних осетрiв немае… Ага… ще тут один шинкар… з Олеська вiн… говорить вiн… нiби впiзнав вiн одного вашого… ну, отого, щербатого… А той щербатий колись, давненько вже… покалiчив одного шляхтича… Коли його ляхи схопили… то вiн оголомшив стражника… І втiк iз в'язницi… На Украiну втiк…

– Цiкаво, цiкаво.

– І дарунки теж…

– Як шапка з куницi?

– Пiде… за милу душу…

– Спасибi тобi за пораду… А тепер iди на базар i слухай. І все менi перекажеш. – І зразу ж без всякоi перерви гостро i люто. – Хоч одне слово ляпнеш iз чужоi намови – втоплю отам на тирлi в багнюцi! Та не думай мене дурити.

Жебрак тремтячими руками схопив монету i швидко подрiботiв геть iз корчми, забувши, що вiн кульгавий на обидвi ноги.

А в обiд вiйт мав у дарунок зелену оксамитову шапку з кунячою опушкою та венецiйського сап'янового гаманця iз новiсiньким таляром всерединi. А козакам написали справний папiр, що всi мита вони сплатили i тепер вiльнi вiд iнших податкiв у лядських володiннях.

Коли наступного ранку вiдкрились торги, то з козацьких возiв продавали рибу два острозьких купцi.

Раннiм-ранком пустили козаки своiх вiрних коникiв у зворотну путь.

Бадьорою риссю йшла козацька батова. Верхи козацьких шапок як квiтки вигравали на сонцi. У всiх новi справнi чоботи, пояси, хто й жупан прикупив… Та, найголовнiше, добрим порохом та свинцем у шльонських нiмцiв розжилися.

Однак в Омелька було погано на душi. Все не так з цими хлопцями пiшло. У степу, як билися з турком i татарвою, орли. А тут всiх понесло, як з гори в ожеледицю. Отаман Іван щодня бражничав з панотцем Миколаiвськоi Церкви, Левко Барило все в кiнський ряд бiгав, у торги втручався, покупцiв розбивав, могоричив з ними. Семен Ботало годинами лiрницькi псалми слухав та все сльози витирав. Степан Кринка, як ставав до воза, то рибу, не торгуючись, продавав.