Золоті копита

Свиснув щосили Омелько, прихилився до гриви, просто лiг на коня. Поруч, на голову попереду, мчав Степан Кринка.

А позаду та все ближче i ближче кiнський чвал, ревiння татарське, свист пронизливий стрiл.

І побачив краем ока Омелько, як у страшному снi: хилиться, хилиться з коня Степан Кринка, а в нього i в спинi, i в лiвому боцi стрiли стирчать. Ось кiнь Степанiв легко вириваеться вперед – вiн без верхiвця.

Степанiв кiнь попереду, Омелькiв кiнь за ним – мчали звивистим шляхом межи густих чагарiв.

Одна за другою двi стрiли черконули по Омельковiй шапцi i зразу ж стрiла рiзонула по шабельному ременю, як бритва. Шабля заметелялася при боцi на одному ремiнцi. Знов черконула стрiла по шапцi, i зразу ж за нею друга вдарила в приклад мушкета, ще одна вп'ялася в ложе.

Омелько миттю вирiшив звернути коня в чагарi: «Один кiнь пройде, лавою – нi. «Повернув у звивистий прохiд межи кущами. Як завили позаду татари, зрозумiв – так i годиться.

Кiнь iшов, як би хто вiв на поводi – обминав кущi, проскакував межи кущами.

Душа в Омелька почала спiвати: «Вiдiрвуся!» І тiльки вiн це подумав, як кiнь перечепився i завалився з усього розгону. А Омелько не встиг i зрозумiти, що трапилось, як вже був на землi. Хоч i була земля м'яка, i трава густа, та так гепнувся, що аж джмелi загули в головi, i почорнiло в очах.

За якусь мить став приходити до тями i крiзь туман наче побачив, як його Буланко i рудий Степанiв кiнь скачуть далi у вибалки, зарослi шипшиною. Не своiм голосом заволав Омелько, щоб завернути свого коня.

Якби Буланко був один, то може б i хазяiна послухав та повернувся. Але вони скакали вдвох i все далi й далi… В розпачi закляв Омелько, та все ж якось звiвся на ноги i, кульгаючи й заточуючись, побiг до очерету.

«Тiльки б добiгти до води!.. Тiльки б добiгти!» – Волав подумки Омелько.

Вже пiд чоботами в травi вода болотна, руда вода тепла, чвиркае.

Позаду земля стугонить вiд ординських копит, лютi крики все ширше й ширше захоплюють простiр i з права i з лiва за купами чагарiв.

Вже не бiжить Омелько, а бреде по колiна у болотяних паростях, жаб та в'юнiв полохае, дрiбне птаство зганяе вгору.

Як почала вода вище стегон пiднiматись, висмикнув Омелько кривого турецького чингала i вирiзав найтовщу очеретину. Пробив мушкетним штемпелем всi колiнця, щосили продув, ще раз прочистив штемпелем, знов продув щосили, аж голова запаморочилась, ще сильнiше, нiж тодi, як з коня перекинувся.