Трагедія гетьмана Мазепи

Хоча… В одного з авторiв, який писав по гетьмана, прохопився насамкiнець гiркий абзац:

«Шкода тiльки, що через справжне кохання, в якому нiчого легковажного не було, згодом зробили з нацiонального героя Украiни такого собi ласого до дiвчат стариганя».

Не вiдаю, як щодо iнших, а я особисто спочатку пiзнав Мазепу – за iсторичними джерелами, звiсно, – лише як гетьмана, полiтика, державотворця, який хотiв створити незалежну Украiну, а ось як людину, якiй нiщо людське не було чужим, я Мазепу спiзнав, лише дiзнавшись про його любов до Мотрi Кочубеiвни.

І вiн менi став близькiшим i зрозумiлiшим, щоб не сказати, живим.

У 1818 роцi знаменитий англiйський поет Джордж Байрон напише одну з найвiдомiших своiх поем пiд назвою «Мазепа». Вона неодноразово перевидавалася рiзними европейськими мовами.

Ще б пак!

Поема так поетично-яскраво й романтично подала «любовну трагедiю» украiнського гетьмана, що всi були в захопленнi. Вона стала поштовхом до написання поем, присвячених гетьману, iншими поетами, серед найвiдомiших – «Мазепа» Вiктора Гюго (1829), «Полтава» Олександра Пушкiна (1829), «Мазепа» Юлiуша Словацького (1839).

Романтичний сюжет надихнув до написання симфонiчних опер пiд однойменною назвою «Мазепа» генiальних композиторiв Ференца Лiста та Петра Чайковського.

У Джорджа Байрона Мазепа, пiдсумовуючи свое життя i «подвиги» на любовнiй нивi, трохи з сумом зiзнаеться на прощання:

…Кохав я i коханим був…

Та ви ще слабкiсть цю солодку

Не вiдчували – так я чув…

Ну що ж! То я скiнчу коротку

Свою поему мук i втiх…

І трудно збагнути, чого було бiльше в справжнiй його любовi: мук чи втiх?

Але одне ясно-ясненько: Мазепа кохав i коханим був…

А щодо мук i втiх, то вони будуть – якщо любов справжня…

Частина перша

І такоi чарiвноi ночi забевкав у Батуринi дзвiн…

Як я чув… гетьман Мазепа, поза iншими своiми чеснотами, приваблюе легко до себе своiм чаром жiнок, як хоче.

    Із донесення французького посла месье Бонака.

Не поможуть i чари, як хто кому не до пари!

    Із кредо панi Кочубеiхи, що його вона затято дотримувалася в iсторii, про яку й пiде мова у цiй повiстi.

Однiеi чудовоi, просто-таки чарiвноi травневоi ночi, коли так i хотiлося захоплено процитувати Миколу Васильовича Гоголя, – пам’ятаете: «Чи знаете ви украiнську нiч? О, ви не знаете украiнськоi ночi! Пригляньтесь до неi: з середини неба дивиться мiсяць.