Трагедія гетьмана Мазепи

Безмежне склепiння небесне розiйшлося…» Ну i так далi, i так далi; так ось, такоi чарiвноi травневоi ночi… Нi, чорт забирай, це була саме та нiч, про яку пiзнiше, через сто з лишком рокiв, зачаровано писатиме Михайло Петрович Старицький:

Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная,

Видно, хоч голки збирай!

Вийди, коханая, працею зморена,

Хоч на хвилиночку в гай!

Чи Олександра Сергiйовича Пушкiна хутчiй процитувати класичнi рядки:

Тиха украинская ночь.

Прозрачно небо. Звезды блещут.

Своей дремоты превозмочь

Не хочет воздух.

Чуть трепещут

Сребристых тополей листы.

Луна спокойно с высоты…

І так далi… (Любителi украiнськоi – незвичайноi! – ночi можуть самi прочитати поему Пушкiна «Полтава», про яку в нас ще буде мова.)

А щодо згаданих у Пушкiна тополь, то… Нi, нi, це просто необхiдно вам розповiсти, бодай i у виглядi вставноi новели. Так ось… В Украiнi росте одинадцять видiв тополь. Наприклад, тополя тремтяча, або осика, тополя чорна, або осокiр, тополя бiла, тополя пiрамiдальна, тополя дельтолиста, або канадська, тополя бальзамiчна, тополя сiрувата – гiбрид бiлоi i тремтячоi…

Уявити Украiну без тополi аж нiяк не можна.

Це мiфiчний образ-тотем давнiх слов’ян, а з ХIV столiття – украiнцiв, персонаж фольклору, символ сумноi дiвчини.

Наприкiнцi весни в Украiнi неодмiнно влаштовувалося пишне свято Тополi. У селi обирали найвродливiшу струнку дiвчиноньку, якiй зв’язували над головою руки. Потiм iх прикрашали рiзнобарвними стрiчками, хустками, намистом тощо. Дiвчину водили селом, полем, лугом, спiваючи ритуальних пiсень:

Стояла тополя край чистого поля,

Стiй, тополенько, стiй, не розвивайся,

Буйному вiтроньку не пiддавайся…

Тополя вважалася сакральним, священним деревом, i рубали ii лише для жертовних вогнищ.

В украiнському фольклорi це символ засмученоi безталанноi дiвчини. Висаджувалися тополi здебiльшого на узбiччях дорiг, бiля господи, тож украiнську хату, як i село, без неi не уявити. В поемi Т. Шевченка «Тополя» – персонiфiкований образ тополi-дiвчини, яка так i не дочекалася коханого.

Таку пiсню чорноброва

В степу заспiвала.

Зiлля дива наробило —

Тополею стала.

Андрiй Малишко переосмислив народнопоетичнi символи тополi. В його поезii вона уособлюе рiдну землю, ii багатостраждальну iсторiю

.

Украiно моя, далi, грозами свiжо пропахлi,

Польова моя мрiйнице. Крапля у сонцi з весла.

Я вiддам свою кров, свою силу i нiжнiсть до краплi,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла.