Трагедія гетьмана Мазепи

І ось такий незвичайний чоловiк i державний муж, володар, як тодi казали, козацькоi Украiни, або – Козакii, високоосвiчений iнтелiгент, полiглот, бiблiофiл, який мав унiкальну бiблiотеку, меценат, полководець, полiтик, державний дiяч, поет зрештою (деякi його поезii навiть стали народними пiснями, хоча б «Ой горе тiй чайцi-небозi…»), i раптом…

Нi, iдеальним вiн, попри все, не був, певнi вади таки мав (а хто тодi був без грiха, чи хто тепер без нього?), але поклав свое життя на вiвтар служiння Украiнi, i раптом…

Нi, вiн був i залишився однiею з найсуперечливiших постатей нашоi iсторii, крiм прихильникiв мав багато й ворогiв, але позитив у нього завжди перемагав негатив, i раптом…

Раптом серед ночi (бодай i чарiвно-мiсячноi) – викрав, як заголосила панi Кочубеiха, ii малолiтню дщерь…

Та чи могла таке утнути ТАКА людина? І втнути на схилi свого вiку, коли вже до чоловiка стае ближчим Господь, а не коханка…

На той час Іван Степанович Мазепа вже 17 рокiв був при булавi i до кiнця гетьманства у нього залишалося всього лише чотири роки – останнi, найтяжкiшi й трагiчнi.

І було йому вже 65 рокiв.

Хоча… Написав «вже» i задумався. Хiба це вiк – шiстдесят п’ять рокiв? Правда, як на сьогоднiшнi вимiри, а на вимiри тих часiв такий чоловiк у такому поважному вiцi вже – дiд…

І в такому вiцi – такому, зрештою, статусi – вiн захопився юним дiвчам.

Чи все-таки був правий Поет, який застерiг, що, мовляв, «любви все возрасты покорны»?

«Все возрасты покорны… Все возрасты, все возрасты… Покорны, покорны…»

Гм… «Все возрасты…» Так уже й усi?

Хоча, дива трапляються.

Бо хто ii збагне, любов? Якщо вона, звичайно, любов. Працюючи над цим романом, коли автор тiльки й думав, що про любов (у свiтлi, звичайно, отого твердження, що «любви все возрасты покорны», а отже, й думав про любов немолодого вже Мазепи i юноi дiвчини Мотрi Кочубеiвни – чи бувае така любов?), як з Австралii новина прилетiла. 106-рiчна (стошестирiчна!) довгожителька, якась Марджорi Геммерд, заявила, що вона зустрiла любов усього ii життя.

До сто шостого року свого життя панi Геммерд нiколи не була замужем i з любов’ю, ясна рiч, не зналася. І певна була: якщо Господь пошле iй друге сторiччя, як послав перше, вона i його проживе без любовi, не вiдчуваючи вiд того анiякоi ущербностi. Аж тут раптом…

Аж тут раптом закохалася. Вперше за 106 (сто шiсть!) рокiв свого життя, закохалася в якогось мiстера Кроуфорда, 73 рокiв.