Трагедія гетьмана Мазепи

Трагедiя гетьмана Мазепи

Валентин Л. Чемерис

Історiя Украiни в романах

У новому романi В. Чемериса описуються тi часи, коли европейцi називали Украiну – з подивом i пошаною – краiною гордих козакiв, а гетьмана Мазепу – iхнiм вождем. Ця людина – одна iз найцiкавiших знакових постатей украiнськоi iсторii. Борець за iнтереси Украiни, майстер дипломатичних iгор, вiн поставив на карту все i програв найголовнiшу гру свого життя та помер на чужинi. А ще ця книжка про романтичнi пригоди Мазепи, улюбленця жiноцтва i чи не единого справдi обдарованого поета i музиканта серед украiнських гетьманiв, про його кохану – юну Мотрю (Мотрононьку) Кочубей, яку вiн називав «моя остання любов, але перша справжня».

Валентин Лукич Чемерис

Трагедiя гетьмана Мазепи

Роман-есе

У тi далекi вже часи европейцi називали Украiну – з подивом i пошанiвком – краiною гордих козакiв, а його – ii вождем.

Так, так, це про нього роман, про гетьмана Івана Мазепу. Про його життя та «романтично-любовнi» пригоди в молодостi, коли вiн, якщо вiрити все тим же европейцям, був видатним козацьким донжуаном Схiдноi Європи, який буцiмто обворожив чи не всiх жiнок Польщi та Украiни; про його незвичайну любов, що так вразила тодiшнiй свiт, i, звичайно ж, про юну Мотрю (Мотрононьку) Кочубей…

Це, зрештою, твiр про головний подвиг його життя – боротьбу за волю i кращу долю Украiни, про його трагiчний фiнал на чужинi… Вiн iнодi пiдписувався: «Іван, вибраний Гетьман i Кавалер, рукою власною».

І ось вiн е.

І нинi теж е. Як символ свободи i нескореностi. І як би гетьмана Мазепу сьогоднi не обзивали вороги Украiни, справа його життя перемогла – незалежна Украiна нарештi постала. Але завжди з нами буде його заклик:

Озмiтеся всi за руки,

Не допустiть горькоi муки

Матцi своiй бiльш терпiти!

Нуте врагiв, нуте бити!

Самопали набивайте,

Гострих шабель добувайте,

А за вiру хоч умрiте

І вольностей боронiте!

Нехай вiчна буде слава

Же през шаблю маем права!

Пролог

Ловелас? Козацький Донжуан? Але колись вiн стане в пригодi батькiвщинi

Це вiн, гетьман Іван Мазепа на сьомому десятку бурхливо прожитих лiт так писав Мотрi Кочубей, дiвицi шiстнадцяти лiт вiку:

«Щасливii моi письма, що в рученьках твоiх бувають, нежелi моi бiднi очi, що тебе не оглядають».

Що говорити – умiв гетьман ввернути.