Трагедія гетьмана Мазепи

Чи таким уже був велелюбним, чи вдався романтиком та ще й поетом на додачу (а вони, поети, всi не вiд свiту цього), перед яким не могла встояти будь-яка представниця прекрасноi половини роду людського – гм-гм…

Це iй, Мотрi Кочубей, сивий гетьман, як закоханий юнак, записочки передавав, а в них таке писав, таке, що в Мотрi посилено билося серденько i голова кругом iшла. І наче про неi через вiки напише Поет [1 - Т. Г. Шевченко.]: «Бiлолиця, кароока i станом висока / У жупанi; кругом панi, i спереду й збоку».

Гм… Вона й була, незважаючи на юний вiк, а, може, дякуючи йому, i справдi зваблива.

І спереду, i збоку, i…

І з усiх бокiв, як не глянь. Ще процитуемо Поета, який хоч i не жив у тi часи, а наче про неi писав: «А глянь лиш гарно кругом себе, – i раю кращого не треба».

Бо в тому раю був вiн (можливо, тому рай був, що в ньому був вiн), сивий гетьман…

Це iй вiн клявся:

«Моя коханая Мотренька, ти моя остання любов, але перша справжня».

І Мотренька вже танула, як паморозь на весняному сонечку.

Ловелас (загляньмо до тлумачного словника рiдноi мови) – спокусник, зальотник, баламут, який тiльки те й робить, що ловеласничае, себто упадае за ким-небудь (за ким – не мае значення, аби предмет той був у спiдницi).

А на ловця, як вiдомо, i звiр бiжить. А ловецьку сурму йому, зальотнику, замiняе мова його – зваблива i… цнотлива.

От вiн i займаеться ловитвою – зальотник-залицяльник, джигун, лабузник, що тiльки те й робить, що лицяеться-женихаеться; спокусник звабно-звабливий, перелесник солодкоголосий, баламут, що все туманить…

Чи був вiн ловеласом, що його так прозвано, особливо в Європi тих i пiзнiших часiв? У рiзних джерелах говориться про буцiмто велику кiлькiсть коханок гетьмана, в бiльшостi своiй це були, запевняють джерела, яким можна вiрити й не вiрити, – замiжнi дами.

(А якщо це так, у гетьмана, можливо, були й позашлюбнi дiти, тiльки носили вони iншi прiзвища, тож i залишилися для iсторii невiдомими.)

Часто ще пишуть: гетьман спокусив юну Мотрю.

Пишуть, забуваючи (чи вдаючи, що не знають головного): гетьман домагався руки дiвчини, яка вiдповiла йому взаемнiстю, – то який же тут блуд.

Вона багнула вийти за нього замiж. Кажуть, зрозумiти це не важко: Іван Степанович був для неi уособленням мудростi, шанованою всiма людиною… Хоча для дiвчат та для любовi цього явно замало. Правда, гетьман мiг зачарувати будь-кого своiми речами, розумом, своею освiченiстю – але й цього мало для виникнення любовi.