Айвенго

– Англii сьогоднi не пощастило, мiлорде, – з притиском мовив Седрiк. – Чи не схиляе це вас узяти в руки списа?

– Я битимусь завтра, – вiдповiв Етельстан. – Вiзьму участь у m?lеe. Сьогоднi вдягати панцир нi до чого.

Ця вiдповiдь завдала Седрiковi подвiйноi образи: по-перше, йому було не до душi норманське слово melee, що означало загальну сутичку, а по-друге, ця вiдповiдь виказала цiлковиту байдужiсть Етельстана до честi своеi батькiвщини. Та позаяк це сказала людина, до якоi Седрiк плекав глибоку пошану, вiн не дозволив собi зробити зауваження щодо ii мотивiв чи вад.

Втiм, його випередив Вамба, який поквапливо докинув слiвце до розмови:

– Атож, ясна рiч! – мовив вiн. – Бiльше честi бути першим серед ста, нiж першим iз двох, хоч воно й тяжче.

Етельстан прийняв цi слова як похвалу, але Седрiк, зрозумiвши приховану думку блазня, зиркнув на нього суворо й багатозначно. На щастя для Вамби, час i обставини перешкодили хазяiновi його покарати.

Перерва все ще тривала; було чути лише вигуки герольдiв:

– На вас чекае любов прекрасних дам, ламайте списи в iхню честь! Вперед, славнi лицарi! чарiвнi очi споглядають вашi подвиги!

Час вiд часу лунали пронизливi звуки фанфар, що оголошували торжество переможцiв i виклик на бiй.

Серед натовпу почулося невдоволення: мовляв, стiльки чекали цього свята, а дивитися нема на що. Старi лицарi i дворяни пошепки обмiнювалися зауваженнями, згадували своi перемоги, нарiкали на те, що дух воiнства скоро зовсiм зникне, i всi, як один, сходилися на тому, що зараз бiльше немае таких красунь, якi колись надихали бiйцiв на перемогу. Принц Джон зi своiм почтом почав обговорювати майбутнiй бенкет i заявив, що приз слiд вiддати Брiану де Буа-Жiльберу, який одним i тим самим списом скинув з коней двох супротивникiв, а третього перемiг.

Зрештою, пiсля того як сарацинськi музики ще раз зiграли марш, на пiвнiчному кiнцi арени з-за огорожi пролунав самотнiй звук сурми, що означав виклик. Усi повернулися в той бiк, аби побачити, що воно за лицар, який сповiщае про свою появу.

Ворота спiшно вiдчинили, i лицар в’iхав на арену.

Наскiльки можна було судити про людину, закуту в панцир, цей боець був трохи вищий середнього зросту, радше тендiтноi, нiж мiцноi статури. На ньому був сталевий панцир iз золотою насiчкою; девiз на щитi зображував молодий дуб, вирваний з корiнням; пiд ним був напис iспанською мовою: Desdichado,

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».