Айвенго

Седрiк Сакс – така людина, що коли вiдчуе себе скривдженим (а скривдити його дуже легко), то не зважатиме на ваше лицарство, мою високу посаду i наш духовний сан i прожене нас ночувати просто неба, хоч би й опiвночi. І ще: не дивiться надто пильно на Ровену, вiн ii ревно оберiгае. Якщо ми дамо йому бодай найменший привiд запiдозрити нас у пiдступних намiрах щодо неi, то нам буде непереливки. Кажуть, вiн вигнав iз дому единого сина лише за те, що той наважився дивитись на ii красу закоханими очима. Певно, нею можна захоплюватись лише здалеку; а пiдходити ближче – тiльки з тими думками, з якими ми наближаемось до олтаря Пречистоi Дiви.

– Ну то гаразд, – мовив тамплiер, – я триматиму себе в руках. Буду поводитись, як невинне дiвчатко. У всякому разi, не бiйтеся, що хтось насмiлиться вказати нам на дверi. У мене i в моiх зброеносцiв, Амета i Абдули, вистачить сили, щоб домогтися гостинного прийому.

– Краще, щоб до цього не дiйшлося, – вiдповiв прiор. – Еге, он i хрест, що врiс у землю, про який казав блазень.

Але в такiй пiтьмi i дороги не побачиш. Здаеться, вiн сказав, що слiд повернути лiворуч?

– Та нi, праворуч, – мовив Брiан. – Я пам’ятаю, вiн сказав – праворуч.

– Лiворуч, кажу вам. Я пам’ятаю – саме лiворуч вiн махнув своею дерев’яною шпагою.

Кожен, як то завжди ведеться у таких випадках, вперто правив своеi. Спитали слуг, але тi весь час трималися подалi вiд хазяiв i тому не почули, що казав Вамба. Нарештi Брiан, вдивляючись у нiчну темряву, розгледiв бiля пiднiжжя хреста якусь постать i сказав:

– Там хтось лежить: чи то спить, чи мертвий.

Ану, Х’юго, полоскочи його своiм списом.

Зброеносець ще не встиг доторкнутись до лежачого, коли той схопився на ноги i вигукнув чистою французькою мовою:

– Хто б ти не був, але так переривати моi роздуми – не досить чемно з твого боку!

– Ми тiльки хотiли тебе спитати, – почав прiор, – як проiхати у Ротервуд, до оселi Седрiка Сакса.

– Я теж iду в Ротервуд, – вiдповiв незнайомий.

 – Якби в мене був кiнь, я б провiв вас туди. Шлях тут дуже заплутаний, та я його знаю добре.

– Друже мiй, ми тобi щедро вiддячимо, – сказав прiор, – якщо ти проведеш нас до Седрiка.

Абат звелiв одному зi слуг вiддати свого коня незнайомому, а самому пересiсти на свого iспанського скакуна. Проводир рушив у бiк, цiлком протилежний тому, в який вказував Вамба. Невдовзi стежка заглибилася в лiсову гущавину, перетинаючи струмки з багнистими берегами.