Айвенго

Подiбно до Шекспiра, Скотт робить учасниками iсторичних подiй представникiв усiх верств населення – вiд свинопаса, розбiйника i еврея-лихваря до вищих церковних чинiв, феодалiв i короля, вiн так само перемежовуе «високий» план, де дiють сильнi свiту цього, комiчними сценками й жартами, скажiмо, блазня Вамби чи веселого монаха Тука. При цьому вiн йде далi за драматургiв англiйського Ренесансу: iсторiю роблять не тiльки дiячi Історii – полководцi та королi, а всi, хто живе у цей час, тому «низовий» план романiст не вiдокремлюе вiд «високого» i задiюе персонажiв з дiаметрально протилежним суспiльним статусом в однiй i тiй самiй сценi: король бенкетуе з розбiйниками, а лицар рятуе еврея та його доньку (тодi як за часiв дii роману мiж ними iснувала величезна соцiальна прiрва).

Врозрiз iз домiнуючою у попереднi вiки традицiею, Скотт перерозподiляе сфери дii серйозного i комiчного: вiдданий своему господаревi блазень Вамба постае в ореолi героя, а образ нащадка саксонських королiв, вайлуватого ненажери Етельстана мiстить комiчнi конотацii.

Далi за свого великого попередника Скотт iде й в iншому: за життя Шекспiра вважалося (ця думка зберiгалася ще довго), що рухаеться час, спричинюючи змiни в свiтi, проте люди залишаються незмiнними. Тому в Шекспiра, байдуже в якiй краiнi i в який iсторичний момент розiгруеться дiя, героi – англiйцi, сучасники драматурга. Моделювати мислення, внутрiшнiй свiт людей, якi жили в iншi епохи, письменники почнуть пiзнiше – на зламi ХVІІІ i ХІХ столiття, i принципова роль у цьому належатиме саме Вальтеру Скотту.

Та як конкретно створювався iсторичний роман, якi основнi складники й механiзми вищезазначеного синтезу? за часiв Скотта в Англii iнтенсивно розвивалися два основнi романнi рiзновиди – настiльки рiзнi, що англiйцi, на вiдмiну вiд нас, мають для них рiзнi назви. Це були novel i romance; перший зображав звичайних людей за звичайних обставин i, за вiдомим визначенням, був «епосом приватного життя». Вiн iшов вiд «лiтератури “факту”» – мемуарiв, звiтiв про подорожi, листiв i т.

iн. – i був прив’язаний до емпiричноi дiйсностi. Другий будувався на фантазii, а вихiдним матерiалом для нього були, крiм iншого, лицарськi романи; його дiя вiдбувалася за обставин, далеких вiд буденностi: у старовинних замках, серед руiн i дикоi природи, в атмосферi мiстики i таемничостi. Названий «готичним» (або «романом жахiв»), вiн по-своему вiдбив захоплення старовиною, характерне для 2-i половини ХVІІІ столiття.