Мертвому півню фагот не потрібен

Серце Копонешро калатало у грудях, нiби камiнець у прив’язанiй до котячого хвоста бляшанiй банцi[24 - До речi, улюблена розвага каiруанських дiтлахiв.], в занедбаних нетрях свiдомостi безпорадно скавулiли кволi, наче старий облiзлий пес, думки, а голова налилася такою тупою важкiстю, що навiть сповна усвiдомити весь трагiзм та нiкчемнiсть власноi безпорадностi Потер був безсилий.

У цiй ситуацii Янг-Ол повiвся як тонкий психолог i досвiдчений iнквiзитор. Спершу вiн засмiявся. Засмiявся коротко i сухо.

Затим вишкiрив зуби, зображаючи презирлливу гримасу. І, нарештi, знову обернувся в люб’язного, щирого й задушевного спiврозмовника.

– Заспокойтесь, мiй друже! Вам нiчого боятися. Я, повiрте, не прагну вашоi кровi. Звiсно, прикро, що ви забули записати до декларацii двадцять тисяч кучмеро. Але то не така вже й велика бiда, все можна поправити. Який менi резон тягнути вас до суду?! Що я з того матиму? Подяку вiд начальства? Подяками не наiсишся, ви й самi це добре знаете.

– Умгу! Умгу! – спробував вичавити з себе посмiшку Копонешро, але зробив це обережно, можна навiть сказати делiкатно. Пiсля останнiх слiв Янг-Ола вiд серця йому дещо вiдлягло i поволi поверталася здатнiсть бiльш-менш адекватно реагувати на виткувате плетиво фраз, що злiтали з вуст податкового iнспектора.

Разом з тим Потер розумiв, що беззастережно довiряти Янг-Олу пiсля уього, що сталося, не можна, з такими покидьками треба добре пильнуватися, аби знов не ускочити в халепу.

– Знаете, мiй дорогенький, – помiж тим вiв далi Янг-Ол, стишивши голос i надаючи йому iнтимних вiдтiнкiв, – бувають днi, коли я майже нiчого не iм… Нi-нi, борони вас боже, нiчого такого! – замахав руками, встеживши Потерiв погляд, що було метнувся до сейфу. – Не тому, що немае за що. Просто за цiею клятою роботою iнколи немае коли навiть угору подивитися, не те щоб думати про снiданок чи обiд. А втiм, чого критися! Чесно кажучи, коли й випадае вiльна хвилина, i апетит, здавалося б, розiграеться такий, що й слона з’iв би, то не дуже й розженешся.

Самi знаете, якi нинi цiни… А ви, мушу вам сказати, молодчина! Такий диванчик файний вiдхапали, що аж-аж! Усiх в Каiруанi переплюнули, навiть самого мера. Та що там в Каiруанi, всiй окрузi показали, де раки зимують! Це ж подумати тiльки, якi грошi ви вгепали! Вiсiм тисяч! Я такоi суми нiколи i в руках не тримав.