Мертвому півню фагот не потрібен

А хотiлося б, iй-бо, хотiлося б! Якби хто дав менi такi грошi хоч би день-два поносити у гаманцi, похизуватися перед знайомими, я для такоi людини пiшов би на що завгодно! До бiса декларацii, несплаченi податки, все до бiса. На все заплющив би очi. Все-таки вiсiм тисяч! Така сума будь-кому заплющить очi. Що б ви не сумнiвалися!

Янг-Ол умовк, але у вухах Копонешро усе ще настирливо лящало: «Вiсiм тисяч!.. Вiсiм тисяч!.. Вiсiм тисяч!..» Лящало, доки до нього не дiйшло: цей знахабнiлий iрод, цей безсовiсний козел[25 - Цiкаво, чи хтось здибав коли-небудь «совiсного козла»?!] вимагае хабаря!

Потер вiдчув, що ноги остаточно зраджують йому.

Гаряча кров шугонула в скронi, перед очима застрибали темнi м’ячики. Непiдвладне його волi тiло почало осiдати, i, аби втриматися, Копонешро широко розкинув руки й вiдчайдушно ухопився за металеве пруття вiконноi решiтки.

Янг-Ол пирхнув, мало не захлинувшись нежданим смiшком.

– Ну, йопеме[26 - Інтелiгентна форма надзвичайно непристойноi лайки.

], ви як Христос на розп’яттi, хай мене господь простить! – насмiшкувато прорiк, вiдкашлявшись. – Що це з вами? Ви нiби сам не свiй. Невже пiсля учорашнього нiяк до тями дiйти не можете, га?

Копонешро несамовито захитав головою, аж щоки залопотiли, наче фана на вiтрi. Що то мало значити, сказати важко: може, висловлював у такий спосiб заперечення, а може, намагався прогнати спередочей мару i переконатися, що все це – лише поганий, дурний сон.

– Перестаньте, врештi-решт, трясти головою! – роздратовано гримнув Янг-Ол.

 – Теж знайшли забаву! Я, до речi, прийшов у справах, а не так собi. Але якщо ви не налаштованi на конструктивну розмову, то можемо перенести ii на iнший час i в iнше мiсце. Здогадуетесь, куди?

Копонешро трiпнувся i застиг, вiдморожено втупившись у податкового iнспектора. Його обезбарвлений погляд нi про що не говорив i, загалом, видавався порожнiм та скляним.

Ця чудасiя Янг-Олу вже починала обридати, а випробовувати власне терпiння охоти вiн не мав.

Гучно плеснувши долонями по колiнах, iнспектор досадливо зiтхнув:

– Бачить бог, я цього не хотiв! – i рвучко пiдвiвся з канапи. – Що ж, прийдеться передавати дiло по iнстанцii…

Це був вiдвертий, нiчим не приховуваний шантаж. Примiтивний, невигадливий, банальний, але разюче ефективний шантаж, що вмент вивiв Копонешро зi стану глибокого шоку.

– Заждiть! – залементував з остраху, що Янг-Ол вiзьме й направду пiде.