Мертвому півню фагот не потрібен

– А куди, ви думаете, його занесло?! – голос його здригнувся. – До ганделика того сучого сина!

– О’Негрi?

– А що, в Каiруанi е iнший сучий син?

Звiсно, вони знали iншого сучого сина, ймення якому було Агне Кобуз, але зараз iм було не до нього, тож i ми не станемо випереджати подii й наразi обмежимося тiльки побiжною згадкою про його iснування й вiдкладемо ближче знайомство на потiм, для бiльш слушноi придебенцii.

Втiм, жоден з приятелiв нiчого не встиг вiдказати, бо iхню секундну загаянiсть Старий Ірландець розцiнив як мовчазливу згоду, i це додало йому сил накинутися з потроеною завзятiстю на ненависного конкурента.

– Отож-бо що нема! Такi покидьки народжуються раз у столiття! Авжеж, свиня е свиня! Хiба ii вiдучиш рити? Дзуськи! Їi тiльки шпичка зупинить!

– Але ж, Юджiне! – спробував вгамувати його Дане. – Хiба О’Негрi винен? Це ж чиста випадковiсть, що той чужак утрапив до його забiгайлiвки!

– Випадковiсть? – аж захлинувся з лютi Старий Ірландець.

 – Та я певен, що сам О’Негрi це все пiдлаштував!

Дане трiпнув головою, вiдкидаючи з-над очей чорного, аж смолянистого, чуба, i у поглядi його шмигнула метка допитливiсть:

– Ти так думаеш?

– Я не думаю! – загамселив себе кулаком у груди Юджiн. – Я переконаний! Я не маю у цьому жодних сумнiвiв! Ця свиня здатна ще й не на такi пiдлостi, аби тiльки звести мене зi свiту!

– Легко когось ганьбити, якщо не бачиш перед очима дрючка, – глумливо прорiк Сильва, беручи зi стiйки пляшку вiскi.

– Звiсно, ти маеш право так думати, – розважливо й спокiйно провадив далi, вiдгвинчуючи закрутку, – але я бiльше схиляюся до того, – пошукав очима посудину, – що ти дещо перебiльшуеш! – хлюпнув вiскi на денце склянки. – Бiльше того, я певен, що усi твоi звинувачення нiщо iнше, як гiпертрофований витвiр неадекватноi реакцii уяви, ураженоi синдромом перманентноi банкрутофобii.

– Гiп… ур… ур… що? – затнувся Юджiн, вiдчуваючи, як непосильнi для його розумiння слова застрягають у мозковi, нiби уламки черепицi в дощовiй ринвi.

– Та так, нiчого, – вiдмахнувся Сильва, ховаючи посмiшку й пiдносячи склянку до губ. – Твое здоров’я, Юджiне! Побережи нерви, бо весь цей гармидер нi до чого. Це те ж саме, що собацi вити на мiсяця. Який вiд того валування мiсяцевi збиток? Отож! Так само й О’Негрi вiд твоiх прокльонiв. Анiж без толку витрачати сили, лiпше поворуши звивинами, яким чином прихилити фортуну на свiй бiк.