Мертвому півню фагот не потрібен

Якщо бажаеш, дам тобi пораду: якщо ти так вже впевнений у пiдступностi О’Негрi, вiддяч йому тим же. Я навiть можу взятися тобi у цьому допомогти.

– Допомогти? – виглипнувся Юджiн. – Але чим? Як?

Сильвинi слова надто сповiльнено i мляво добиралися до схарапудженоi бурхливими емоцiями свiдомостi Старого Ірландця. Якоiсь митi здалося навiть, що iм взагалi судилося щезнути безслiдно, наче мильним бульбашкам, i Марсел вже було зiбрався махнути рукою на цю безнадiйну справу, – аж тут на Юджiна таки зiйшло просвiтлення.

Sekcio 2 (retrospecto): netie kajneen ci tiu momento

Минуло бозна-скiльки часу (не вiчнiсть, зрозумiло, та все ж i кiлька тижнiв щось значать!), а Леон Коузак нiяк не мiг дати собi раду й розiбратися з тим розгардiяшем, що осоружно млоiв його душу. Постiйна ворожнеча iз самим собою пiдточувала Леоновi сили, вiн марнiв буквально на очах, вiд безсонних ночей та надмiр спожитих спиртного i кави у головi шумiло, i вже зранку вiн занурювався у понурий транс, пiд час якого нiчого i нiкого не помiчав – притулиться в куточку, втелещить погляд куди-небудь i сидить, не ворухнеться, немов воскова фiгура з музею madame Tusseau, тiльки губи iнодi ледь помiтно здригнуться примарою усмiху або сiпнеться, мовби од нервового тiпу, брова… Колеги (а то були суцiль однi жiнки) перешiптувалися: може, Леон навчився спати з розплющеними очима? А що подiбна сцена повторювалась тепер щодень, то почали йому заздрити: це ж треба таке! Гульвiсить собi ночi напротик, а на роботi вiдсипаеться, та ще й так хитро, що начальство нiякоi рахуби скласти не може: ну, сидить собi чоловiк, замислився, то в нього ж робота така – думати, а не мiшки тягати!.

– Леоне, ти якийсь сьогоднi не такий, – улесливо пiдкочувалась котрась. – Леоне, а Леоне, що з тобою? Перетрудився, бiдненький?

– З вами хiба не перетрудишся! – плескав Леон ii по сiдничках.